А були іще Енні з Джеком. Інтегрування двох дітей у домашнє життя було справою, що потребувала великої кількості часу. Джек, якому, на мою думку, було десь сім чи вісім років, знаходив величезну втіху в тому, що безперервно надокучав дівчині підліткового віку. Він ходив за нею слід у слід і перекривляв. Енні часто не витримувала й кидалася до себе нагору, де падала на ліжко й заливалася слізьми. Коли ж я шпетила Джека за його поведінку, він супився й сердився. Відчайдушно намагаючись викроїти для себе хоча б декілька спокійних годин, я найняла їм наставника, щоб той навчив їх читати, писати й рахувати, але ця парочка швидко змусила недавнього випускника Кембриджа накивати п’ятами: вони сиділи з тупо витріщеними очима і вдавали з себе нетямущих. Енні та Джек воліли ходити на закупи із Франсуазою і вештатися Лондоном разом із П’єром, аніж сидіти непорушно за читанням чи рахунками.

— Якщо наша дитина буде поводитися так, як і ці шибайголови, то я втоплю її у річці, — сказала я Метью, на хвилину заскочивши до його кабінету, щоб відпочити.

— Вона неодмінно буде поводитися так само, в цьому ти можеш не сумніватися. І ти її не втопиш, — сказав Метью, відкладаючи ручку. Ми й досі сперечалися про здогадну стать нашої майбутньої дитини.

— Що я тільки не перепробувала! Умовляла їх, урезонювала, благала, навіть намагалася підкупом домогтися гарної поведінки, чорт забирай! Але від булочок пана Праєра Джек став іще непосидючішим, бо вони йому енергії додали.

— Усі батьки роблять такі помилки, — з посмішкою зауважив Метью. — Ти намагаєшся стати для них приятелькою. А треба ставитися до них як до цуценят. І гарний стусан набагато краще сприятиме становленню твого владного авторитету, аніж величезний м’ясний пиріг.

— Ти що, даєш мені виховательські поради з тваринного світу? — спитала я, пригадавши дослідження вовків, яке колись опублікував Метью.

— Фактично, так. Якщо цей безлад триватиме й далі, то їм доведеться мати справу зі мною, а я не роздаю стусанів. Я кусаюся. — Метью розлючено зиркнув на двері, за якими почувся гучний тріск, супроводжуваний боягузливим «Вибачте, пані».

— Дякую за обіцяну допомогу, але я іще не дійшла до такого розпачливого стану, коли пора вдаватися до дисципліни, що тримається на покаранні. Поки що не дійшла, — сказала я, виходячи з кімнати.

Два дні я розмовляла з дітьми голосом директора школи і ввела таке поняття, як перерва, але вони потребували набагато більшого обсягу фізичної активності, щоб вгамовувати свою жвавість. Тож я кинула свої книги та папери і стала водити їх на тривалі прогулянки Чіпсайдом та приміськими районами, що лежали на заході. Ми ходили на базар разом із Франсуазою і дивилися, як човни вивантажують свої товари на причалах Вінтрі. Там ми висловлювали свої здогади стосовно того, звідки ці товари прибули, та розмірковували щодо походження екіпажів суден.