— Ні, не знаю, — відказала я, вивільняючи руку з його хватки.

— Відьми здатні побачити, коли хтось каже неправду. А вери відчувають брехню так, як гончак відчуває запах оленя. Я викопаю вашу таємницю з-під землі, пані Ройдон, хоч як би ретельно ви не намагалися приховати її.

— Ви готові, мадам? — спитала Франсуаза, і, наблизившись до нас, нахмурилася.

Із нею були Енні та Джек, і коли дівчинка помітила Габбарда, вона густо почервоніла.

— Так, Франсуазо, — відповіла я, нарешті спромігшись відірвати погляд від моторошних, укритих прожилками очей Габбарда. — Дякую за вашу пораду, отче Габбард, і за вашу інформацію.

— Якщо вам важко впоратися з хлопцем, я з радістю про нього потурбуюся, — стиха мовив Габбард, коли я проходила повз нього. Я обернулася й широким кроком підійшла до нього.

— Не чіпайте те, що належить мені. — Наші погляди зустрілися, і цього разу першим відвернувся Габбард. Я знову підійшла до моєї маленької компанії, що складалася з вампіра, відьми та людини. Джек уже нетерпляче переминався з ноги на ногу і мав такий вигляд, наче ось-ось збирався кудись чкурнути.

— Ходімо додому обідати, — сказала я, беручи його за руку.

— Хто той чоловік? — пошепки спитав хлопець.

— Отець Габбард, — відповіла йому Енні переляканим шепотом.

— Це той, про якого співається в пісні? — спитав Джек, озирнувшись через плече. Енні ствердно кивнула.

— Так, а коли він…

— Досить, Енні. Що ти бачила в тій капелюшній крамниці? — поцікавилася я, міцніше хапаючи Джека за руку. Вільну руку я простягнула до кошика, що вгинався від бакалійних товарів. — Дай мені його, Франсуазо.

— Це не допоможе, мадам, — відповіла Франсуаза, але кошик подала. — Мілорд дізнається, що ви зустрічалися з тим негідником. Цього не приховає навіть запах капусти. — Джек зацікавлено повернув до нас голову, зачувши таку незвичну розмову, і я застережно глянула на Франсуазу.

— Давайте не будемо напрошуватись на халепу, — сказала я, коли ми наближалися до нашої домівки.

Повернувшись до «Оленя й Корони», я спекалася кошика, накидки, рукавичок та дітей і, взявши чашку з вином, пішла до Метью. Він сидів за столом, схилившись над стосом паперів. Коли я побачила цю картину, яка вже стала такою звичною, мені відлягло від серця.

— І досі працюєш? — спитала я і, простягнувши руку йому через плече, поставила перед ним вино. І нахмурилася. Аркуш, що лежав на столі перед Метью, був вкритий діаграмами, літерами «Х» та «О» і чимось схожим на сучасні наукові формули.

Я засумнівалася, що цей аркуш мав відношення до шпіонажу чи Конгрегації, якщо, звісно, Метью не займався шифруванням. — Що ти робиш?