— Увесь Лондон страждає від пацючої проблеми, — сказав Метью, насилу тримаючи себе в руках. — Однак я не знаю нікого, хто намагався б розв’язати цю проблему за допомогою іграшок, зроблених зі срібла. Зазвичай, буває досить кількох котів, утримання яких обходиться недорого.

— Я заплачу йому, Метью. — Такий щедрий жест однозначно спустошить мій гаманець, і мені доведеться просити у Волтера нових фінансових вливань, але нічого не поробиш. За досвід, у тому числі й негативний, доводиться платити. Інколи дорого.

Я простягнула руку за пасткою.

— А Вален не передбачив у ній годинникового механізму, який ще й години відбивав би? Якщо так, то це буде єдиний у всьому світі пристрій, що поєднує хронометр та засіб для боротьби з гризунами. Тоді він дійсно вартий таких грошей. — Хоч як Метью не намагався хмуритися, але по його обличчю все одно розпливлася широка посмішка. Замість віддати мені пастку, він узяв мою руку, підніс її до рота й поцілував. — Я оплачу рахунок, серденько, аби лише мати можливість дражнити тебе наступні шістдесят років.

У цю мить у залу влетів Джордж, тягнучи за собою хвіст холодного повітря.

— Я приніс новину! — скрикнув він, відкидаючи накидку вбік і стаючи в гордовиту позу.

Кіт застогнав і обхопив голову руками.

— Та що ви кажете? Мабуть, тому ідіоту Понсонбі сподобався твій переклад Гомера і він погодився видати його без подальшої корекції.

— Навіть ти не зможеш затьмарити моєї радості від сьогоднішніх досягнень, Кіте, — сказав Джордж і очікувально озирнувся. — Ну що? Невже нікому анітрохи не цікаво?

— Ну й що за новину ти приніс, Джордже? — ліниво спитав Метью, підкинувши пастку в повітря й впіймавши її.

— Я знайшов манускрипт пані Ройдон.

Метью міцно стиснув. Механізм спрацював, і вона розкрилася. Метью розтиснув пальці, пастка впала на стіл і, клацнувши «зубами», знову захряснулася.

— Де?

Джордж інстинктивно відступив крок назад. Мені найчастіше з присутніх доводилося чути запитання мого чоловіка, і тому я чудово знала, яким лячним може бути вибух раптової уваги вампіра.

— Я знала, що саме ви знайдете його, — звернулася я до Джорджа з симпатією в голосі, водночас кладучи руку на лікоть Метью, щоб його вгамувати. Як я й передбачала, мої слова заспокоїли Джорджа, тож він повернувся до столу, витягнув з-під нього крісло і сів.

— Ваша довіра дуже багато важить для мене, пані Ройдон, — сказав Джордж, знімаючи рукавички. — Він понюхав повітря. — Але не кожен із присутніх розділяє мою думку.

— Де він? — повільно спитав Метью, стискаючи зуби.

— Там, де, з усією очевидністю, і мав бути — схований у всіх на виду. Я дивуюся, як ми відразу до цього не додумалися. — Він знову зробив невеличку паузу, переконуючись, що заволодів повною увагою присутніх. Метью ледь чутно загарчав від досади.