— Їхня родина й домашнє господарство є… е-е-е… не такими, як зазвичай, завдяки заняттям доктора Ді, — пояснив Генрі, злегка червоніючи. — Господарі мають велику кількість дітей. І в них у домі часто… часто буває досить хаотично.

— Настільки хаотично, що його слуги час від часу самі падають у колодязь, — підкреслено зауважив Метью.

— Так. Було таке нещастя. Утім, гадаю, що під час нашого візиту такого не трапиться, — промимрив Генрі.

Мені було байдуже, в якому стані перебувало домашнє господарство пана Ді. Бо ми ж так близько підійшли до тої межі, за якою отримаємо змогу відповісти на багато запитань: чому за цією книгою всі ганяються, чи зможе вона розповісти нам про те, як з’явилися у цьому світі ми, створіння. Ну, і, звісно, Метью вважав, що в цьому манускрипті міститься відповідь на те, чому ми, потойбічні створіння, почали у модерну добу вимирати.

Чи то заради пристойності, чи то для того, щоб не демонструвати нам безладний виводок своїх дітей, доктор Ді чекав на нас, прогулюючись у своєму садку за цегляною стіною так, наче зараз був не кінець січня, а розпал літа. На ньому була чорна мантія вченого та досить тісний каптур, який закривав йому голову й шию, і увінчувала його пласка шапочка. Із підборіддя у нього стирчала сива борода. Заклавши руки за спину, доктор Ді статечно прогулювався оголеним зимовим садом.

— Докторе Ді! — гукнув Генрі понад стіною.

— О, лорде Нортумберлендський! Сподіваюся, ви в доброму здоров’ї? — Голос доктора Ді був тихий і хрипкий, але він навмисне (як і більшість інших людей) заговорив вельми гучно, зважаючи на глухуватість Генрі. Він зняв шапку і віддав герцогу низький уклін.

— Як на таку пору року, то більш-менш нормально, докторе Ді. Утім, ми прийшли сюди не через моє здоров’я. Як я вже пояснив у своєму листі, зі мною — мої друзі. Дозвольте мені представити їх вам.

— Ми з доктором Ді вже знайомі, — сказав Метью і, по-вовчому вишкірившись, низько йому вклонився. Я вже звикла, що він знав ледь не кожного другого відомого чоловіка цієї доби. То чому б йому не знати й доктора Ді?

— Добридень, пане Ройдон, — обережно поздоровкався придворний астролог.

— Це — моя дружина Діана, — сказав Метью, схиливши голову в мій бік. — Вона подруга графині Пемброкської і допомагає її милості здійснювати алхімічні експерименти.

— Ми з графинею Пемброкською листувалися на алхімічну тематику. — Доктор Ді враз забув про мене і став всіляко підкреслювати свої приятельські стосунки з місцевою знаттю. — У вашому листі наголошувалося, лорде Нортумберлендський, що ви хотіли б поглянути на одну з моїх книжок. Ви прийшли сюди від імені графині Пемброкської?