В «Олені й Короні» було незвично тихо. У вітальні не горіли ані свічки, ані камін. Метью самотньо сидів у своєму кабінеті. На столі перед ним стояли винні глеки. Здогадно, двоє з них були вже порожні. Зазвичай, Метью так багато не пив.

— Що сталося?

Він підняв аркуш паперу. До його складок чіплявся товстий червоний сургуч. Печать була розламана навпіл.

— Нас викликають до королівського двору.

Я важко опустилася у крісло напроти.

— На коли?

— Її величність великодушно дозволила нам почекати до завтра, — пирхнув Метью. — Її батько й близько не був таким великодушним. Коли Генріх хотів когось до себе викликати, то посилав за ними навіть уночі, незалежно від погоди.

Колись мені хотілося побачити королеву Англії — у Медісоні. А після того як довелося зустрітися з найрозумнішим чоловіком королівства, мені розхотілося зустрічатися з найхитрішою жінкою Англії.

— А чи мусимо ми їхати? — спитала я, в глибині душі сподіваючись, що Метью проігнорує наказ королеви.

— У своєму листі королева не забула нагадати мені своє ставлення до заклинань, заклять та відьомської магії. — Метью кинув листа на стіл. — Схоже на те, що пан Денфорт таки написав скаргу своєму єпископу. Берглі поклав ту скаргу під сукно, але вона чомусь знову виринула на поверхню. — Метью тихо вилаявся.

— Тоді навіщо ж нам з’являтися при дворі? — спитала я, стискаючи свою скриньку для заклинань. Стрічки всередині неспокійно запóвзали, готові допомогти мені з відповіддю на це запитання.

— Бо якщо ми не з’явимося завтра до другої в палаті для аудієнцій в Ричмондському палаці, то Єлизавета обох нас заарештує, — відповів Метью, і очі його стали схожими на два скельця. — І тоді Конгрегація досить швидко дізнається про нас правду.

Наша новина зчинила в домівці справжній гармидер. Тривожні передчуття поширилися районом: наступного ранку, відразу ж після світанку, до нас прибула графиня Пемброкська з такою кількістю одежі, що її вистачило б на цілу парафію. Вона приїхала рікою, спрямувавши свій барк до району Блекфраєрс, хоча насправді відстань між причалами складала всього-на-всього кілька сотень футів. Її поява на пристані Вотер-Лейн стала публічним видовищем величезної ваги, і на якийсь час над зазвичай гамірною вулицею повисла дзвінка тиша.

Коли Мері нарешті увійшла до нашої вітальні, вона мала спокійний і незворушний вигляд; за нею один за одним тягнулися Джоан та ціла низка слуг та служниць більш низького рангу.

— Генрі сказав, що вас очікують сьогодні вдень при дворі, а ви не маєте нічого путнього вдягнути. — І владним жестом свого пальця вона спрямувала свою челядь до нашої спальні.