— У мене завжди знайдеться місце для нових скарбів, — сказав імператор і знову прикипів до мене поглядом. — Я споруджую чотири нові кімнати, щоб мати змогу вмістити туди усі скарби. Можете поглянути — роботи тривають. — І з цими словами він показав у вікно на дві вежі та довгасту споруду, що починала з’єднувати їх із покоями імператора та іще одною будівлею, що споруджувалася напроти. — А поки триватиме будівництво, Оттавіо й Тадеуш складатимуть каталог моєї колекції й даватимуть вказівки архітекторам стосовно моїх вимог. Я не збираюся переносити до нової кунсткамери все, бо й вона колись може переповнитися.

Рудольф провів нас крізь лабіринт комор, і ми вийшли у довгу галерею з вікнами по обидва боки. Галерея була повна світла, і після мороку та пилу попередніх приміщень увійти до неї було все одно, що вдихнути добрячий ковток свіжого повітря.

Те, що я побачила посередині кімнати, змусило мене зупинитися й завмерти від несподіванки й захвату. Триптих Метью стояв розкритий на довгому столі, вкритому товстою зеленою повстю. Імператор таки мав рацію: коли стоїш близько біля полотна, то не маєш змоги повністю оцінити його кольори.

— Прекрасний твір, донно Діано. — Скориставшись моїм захопленим здивуванням, Рудольф примудрився вхопити мене за руку. — Зверніть увагу, як із кожним кроком глядач помічає нове. Лише прості й вульгарні предмети впадають в око відразу, бо вони не містять в собі таємниць.

Страда глянув на мене з відвертою ворожістю, а Гаєк — зі співчуттям. А Метью зовсім не дивився на мене зовсім. Він дивився на імператора.

— Якщо ми вже заговорили про прекрасне й про таємниці, ваша величносте, то чи не можна мені поглянути на книгу доктора Ді? — невимушено спитав Метью з невинним виразом обличчя, але це нікого в кімнаті не ввело в оману: вовк вийшов на лови.

— А хтозна, де вона є. — Аби непевним жестом вказати на приміщення, з яких ми щойно вийшли, імператору довелося відпустити мою руку.

— Виходить, сеньйор Страда нехтує своїми обов’язками, якщо такий безцінний манускрипт не можна знайти на прохання імператора, — спокійно зауважив Метью.

— Наразі Оттавіо зайнятий значно важливішими справами! — визвірився Рудольф. — До того ж, я не довіряю доктору Ді. І вашій королеві також слід остерігатися його неправдивих обіцянок.

— Але ж Келлі ви довіряєте? Може, він знає місцезнаходження манускрипту?

Зачувши це, імператор явно занепокоївся.

— Я не хочу, щоб Едварда турбували. Він зараз здійснює важливий і непростий етап алхімічного експерименту.

— У Празі чимало цікавого, і Діані дали завдання придбати певний алхімічний посуд для графині Пемброкської. Ми займемося цим завданням, а тим часом сер Едвард завершить свою роботу і зможе приймати відвідувачів. А сеньйор Страда на той час встигне віднайти зниклу книгу.