У залах резиденції було людно. Повсюди метушилися люди, вигукуючи щось німецькою, чеською, іспанською та латиною — в залежності від того, з якого краю Рудольфової імперії вони прибули. І чим ближче підходили ми до імператора, тим хаотичнішою та несамовитішою ставала та біганина. Ми пройшли повз кімнату, де якісь люди сперечалися з приводу архітектурних ескізів. Іще в одній кімнаті точилася жвава суперечка про переваги позолоченої кам’яної вази, виконаної у формі морської мушлі. Нарешті охоронці ввели нас до затишного салону з великими й важкими кріслами, кахляною піччю, що випромінювала значну кількість тепла, та двома чоловіками, зануреними в бесіду. Вони повернулися у наш бік.

— Здрастуй, старий друже, — сказав англійською приязний чоловік років шістдесяти, радісно посміхаючись Метью.

— Доброго дня, Тадеуше, — відповів Метью, міцно стиснувши йому передпліччя. — Маєш гарний вигляд.

— А ти маєш молодий вигляд, — знаюче блиснув очима Тадеуш. Його погляд не викликав жодної з характерних реакцій моєї шкіри. — І з тобою жінка, яка зараз у всіх на слуху. Мене звуть Тадеуш Гаєк.

До нас підійшов якийсь худорлявий пан з оливковим кольором обличчя та волоссям майже так само темним, як і в Метью.

— Доброго дня, пане Страда, — сказав Метью і поштиво вклонився. Цього чоловіка йому явно було бачити менш приємно, аніж першого.

— А вона й справді відьма? — спитав Страда, зацікавлено мене роздивляючись. — Якщо так, то моя сестра Катаріна радо з нею познайомиться. Вона зараз вагітна і вагітність протікає несприятливо.

— Напевне, Тадеуш, будучи королівським терапевтом, краще підготовлений для догляду за дитиною короля, — сказав Метью. — Чи ситуація з вашою сестрою змінилася?

— Імператор і досі душі не чує в моїй сестрі, — холодно відповів Страда. — І вже лише через це її примхи слід виконувати.

— Ти Йоріша бачив? — спитав Тадеуш, змінюючи тему. — Відтоді як його величність розкрив твій триптих, він тільки про нього й говорить.

— Іще ні, — відповів Метью, і його погляд ковзнув до дверей. — Імператор у себе?

— Так. Роздивляється нове полотно майстра Шпрангера. Воно дуже велике і… дуже відверте.

— Іще одне зображення Венери, — зневажливо пирхнув Страда.

— Ця Венера дуже схожа на вашу сестру, пане, — посміхнувся Гаєк.

— Ist das Mattäus höre ich? — почувся гугнявий голос із дальнього кутка кімнати. — (Кого я чую? Це — Маттеус?) — Усі повернулися і розмашисто вклонилися. Я теж автоматично зробила реверанс. Значить, слідкувати за розмовою мені буде важко. Я сподівалася, що Рудольф говоритиме латиною, а не німецькою. — Und Sie das Buch und die Hexe gebracht, ich verstehe. Und norwegische Wolf (Наскільки я розумію, він з’явився сюди з книгою та відьмою. І з норвезьким вовком).