— Попереджаєш мене заради мого ж блага — ти це хочеш сказати? Іще раз намагаєшся довести мені, що не вартий любові? — Метью стояв, міцно притиснувши руки до тулуба. Я взяла їх і поклала долонями на мій живіт. — Потримайся за своє дитя, поглянь мені в очі й скажи і собі, і мені — чи є у цієї історії інший кінець.

Як і в ту ніч, коли я чекала, поки він наважиться прокусити мою вену, час розтягнувся до безконечності — то Метью боровся сам із собою. І зараз, як і тоді, я нічого не могла вдіяти, щоб прискорити цей процес і допомогти йому обрати між життям та смертю. Він мав вхопитися за тонку ниточку надії без моєї допомоги.

— Не знаю, — нарешті зізнався він. — Колись я знав, що кохання між вампіром та відьмою — це неправильно. Я не сумнівався, що чотири види істотно відрізняються один від одного. Я спокійно ставився до загибелі відьом, якщо вампіри та демони залишалися жити. — Його зіниці й досі затемняли очі, але в них уже проглянула чітко видима зелено-блакитна скалочка. — Я запевнив себе, що божевілля серед демонів та захворювання серед вампірів з’явилися відносно недавно, але тепер, дивлячись на Луїзу та Кіта…

— Ти не знаєш, — тихо сказала я. — І ніхто з нас не знає. Це — лячна перспектива. Але ми маємо вірити в майбутнє, Метью. Я не хочу, щоб наші діти народжувалися і зростали під тією самою чорною тінню, боячись і ненавидячи самих себе.

Я замовкла, чекаючи, що він і далі заперечуватиме мені. Але Метью теж мовчав.

— Нехай твоєю сестрою займеться Гелоуглас. Дозволь Габбарду допомогти Кіту. І спробуй простити їх.

— Вери не прощають так швидко й легко, як теплокровні, — хрипко сказав Гелоуглас. — Ви не можете просити його про це. Принаймні зараз.

— Метью сам тебе про це просив, — зауважила я.

— Еге ж, але я відказав йому, що найкраще, на що він може сподіватися, це що я з часом забуду. Тож не просіть від Метью більшого, ніж він може дати, тітонько. Він сам собі господар і вашої допомоги не потребує. — У голосі Гелоугласа відчувалося застереження.

— Мені хотілося б забути, відьмо, — манірно сказала Луїза, наче роблячи вибір між тканинами для свого нового плаття. І махнула рукою. — Усе оце. Скористайся своєю магією і зроби так, щоб оцей кошмар якнайшвидше зник.

Я мала змогу це зробити. Я бачила ниті, що поєднували її з Бедламом, із Метью та зі мною. Та хоча мені й не хотілося мучити Луїзу, я була налаштована не настільки миролюбно, щоб відпустити її з миром.

— Ні, Луїзо, — сказала я. — Ти довіку запам’ятаєш Гринвіч, мене і навіть те, як ти завдала болю своєму братові Метью. Пам’ять про це і стане тобі тюрмою, а не оці стіни. — Я обернулася до Гелоугласа. — Потурбуйтеся, щоб вона не становила загрози ані собі, ані кому-небудь іншому, перед тим як випустити її.