— А де татко? — скочила я на ноги.
— Подався додому, — хрипко відповів Гелоуглас.
— А чому ви його не зупинили? — спитала я його, відчуваючи, як мої очі наливаються слізьми. — Не може бути, що він подався додому. Мені ж треба було іще кілька годин із ним поспілкуватися!
— Вам би не вистачило всього часу на світі, тітонько, — сказав Гелоуглас із сумним виразом на обличчі.
— Але ж він навіть не попрощався… — оніміло мовила я.
— Батько ніколи не має прощатися зі своєю дитиною, — зауважив Метью.
— Стівен попросив мене передати вам ось це, — сказав Гелоуглас. То був аркуш паперу, складений дитячим човником.
— Татку погано вдавалися лебеді, — сказала я, витираючи очі, — зате човники він робив просто чудові. — І я обережно розгорнула листа.