— Саме це я й хотів сказати, але ти випередив мене, дядечку, — сказав Гелоуглас, який непомітно пройшов до кімнати і вже розкладав покупки. — Ось приніс тобі паперу. І письмові пера. І ліки для Джекового горла.

— Це він захворів у результаті того, що увесь свій час проводить із Томом на холодних вежах, витріщаючись на зорі. — Метью потер щоки. — Треба буде потурбуватися за те, щоб Том мав за що жити, Гелоугласе. Волтер не зможе довго тримати його у себе на службі. Генрі Персі, звісно, допоможе, як і завжди, але мені хотілося б і з нашого боку зробити якийсь внесок у його благополуччя.

— До речі, про Тома — ти бачив його креслення однооких окулярів для спостереження за небесами? Вони з Джеком називають той пристрій зоряними окулярами.

— Зоряні окуляри, — мовила я, намагаючись приховати збентеження. — А як вони виглядають?

— А ти у нього сама спитай, — сказав Гелоуглас, повертаючи голову до сходів. До кімнати влетіли Джек та Швабра. За ними з відстороненим виглядом зайшов Том, тримаючи в руці зламані окуляри.

— Якщо ти втрутишся в це, то неодмінно залишиш слід у майбутньому, Діано, — застеріг Метью.

— Диви, диви, — вигукнув Джек, вимахуючи товстим полінцем. Швабра повторював його рухи, клацаючи зубами, коли полінце пролітало повз його писок. — Пан Гарріот каже, що коли оце видовбати і на кінцях прикріпити скельця окулярів, то далекі предмети здаватимуться ближчими. А ви знаєте, як вирізувати дерево, пане Ройдон? Якщо ні, то, може, тесля з Сен-Дунстана мене навчить? А пампушок не лишилося? Бо у пана Гарріота цілий день живіт бурчав.

— Ану дай подивлюся, — сказала я, простягнувши руку до дерев’яного циліндра. — Пампушки — у буфеті на сходах, Джеку, там, де вони завжди зберігаються. Дай одну пану Гарріоту, візьми одну собі. Ні-ні, — поспішила я перебити Джека, коли той розкрив було рота. — Зі Шваброю ділитися не можна.

— Доброго дня, пані Ройдон, — замріяно сказав Том. — Якщо прості окуляри допомагають краще роздивитися літери в Господній Біблії, то я впевнений, що їх можна ускладнити таким чином, щоб мати змогу бачити витвори Господні в Книзі Природи. Дякую, Джеку, — додав він, відсторонено вгризаючись у пампушку.

— А як же ви збираєтеся ускладнити окуляри? — вголос спитала я і затамувала від хвилювання подих.

— Я поєднаю вигнуті й увігнуті лінзи, як запропонував отой неаполітанський джентльмен сеньйор де ля Порта в одній книзі, яку я прочитав минулого року. Руками я не можу тримати ці лінзи на потрібній відстані. Тому ми спробуємо замість руки використати ось це полінце.