Не зважаючи на це, я не надто багато часу витрачала на оглядини. Мною керувала одна єдина думка — скоріше знайти реліквію. Не можна просто передати словами з яким нетерпінням та божевільним ентузіазмом я шукала щось, не зрозумівши до кінця що саме. Це могло бути що завгодно, неодмінно старе, — спало мені на думку. Проте в цьому будинку і так усе старе, старовинне. З чого почати з антикварних ложок чи бурштинових прикрас. З першого поверху чи другого?

Такі думки просто дезорієнтували мене, вибивши усіляку надію з моїх рук.

Трохи згодом, опанувавши себе я вирішила використати магію. Все-таки я відьма і маю не аби яке право на це. Саме завдяки магії я опинилась тут. Отож, здійнявши руки вгору, подумки я уявляла чисту вітальну, де речі займають свої місця, а пил накопичений роками зникає вмить. Зробивши глибокий видих, я розплющила очі. На превеликий жаль нічого не змінилось, нічогісінько. Магія ніяк не проявила себе.

Почекавши декілька хвилин, я повторила закляття…Нічого. Тоді повторила ще раз — знову нічого. Використала нове закляття — нічого. Промучившись декілька годин, використавши не один десяток заклять — вітальня так і залишилась брудною, заповненою усіляким лахміттям. Залишається шукати самотужки. І це здається неможливим в цьому величезному домі.

Я хотіла здатися і піти спати. Точніше якась частина мене хотіла це зробити. Проте я не хотіла спати. Сон — ось моє заняття під час переїзду. Тому взявши рештки свого запального ентузіазму — розпочалось велике прибирання.

Під час прибирання весь час з’являлись цікаві речі. Вони могли б бути тією самою реліквію, та взявши в руки хоча б одну із них, я нічого не відчувала. Серед знайдених цікавих речей знаходились старі фотографії, каблучка з оніксом, шкатулка вкрита альмандином — неймовірно гарна і заворожуюча. Під руку потрапило декілька капелюшків з рожевими стрічками, парасолька, мереживні рукавички, окуляри в золотій оправі. Чому б ні, все це могло слугувати реліквією. Але ж ні, жодна річ не викликала ні яких відчуттів на дотик. Насправді Аманда казала, якщо знаходиш реліквію, то одразу розумієш це. Мій пошук з самого початку обіцяв бути нелегким, тепер він здається буде затяжним. Провівши декілька годин унизу, я не помітила, що почало світати. Тому час для відпочинку.

Покинувши гармидер внизу, я відправилась на 2 поверх. Мене нудило (не в буквальному сенсі слова) від першого поверху. Піднімання вгору по сходинках викликало неприємне скрипіння. Бажаючи скоріше звільнити свої вуха від набридливого звуку, я пришвидшила ходу. Ось і другий поверх. Там декілька дверей. І чомусь мені хочеться зайти саме в перші від сходів. Відчуття дуже важлива річ. Особливо в відьомському світі. Необхідно довіряти магії всередині себе. Нехай вона веде за собою.