Анна Хома – Заметіль

Зимова історія… Холодна, як розпечений сніг. Гаряча, немов задубілі руки. Пронизлива, наче політ у безодню. Там, куди впадеш, немає соломи. Звідти немає виходу. Але туди проникає з небес сліпуче сонце. Таке сонце можна побачити лише на дні. І ти робиш свій крок, останній крок до себе. І світ зупиняє своє існування. Щоб знову початися в тих, хто ще не пізнав себе. Новим витком, новим вихором заметілі. Той, хто впаде, навчиться підніматися. Той, хто підніметься, зможе розпочати шлях нагору. Той, хто знає все наперед, вийде їм назустріч. …Усім, хто не байдужий до зими, присвячується. Усім байдужим — також.