Єзус Марія! Це ж треба так одразу закохатися!

Назустріч їй трапилась циганка з немовлям. Мама застерігала: ніколи не розмовляти з циганками. Зачарують, заворожать, видурять гроші. А ще вони начебто крадуть дітей. Грошей в Агати немає. А дітей – вона сама ще майже дитина, всього шістнадцять років. Що як поворожити на того принца? Мама не дізнається. Якщо циганка добре погадає – можна подарувати каблучку.

– Давай поворожу, красуне!

– Грошей в мене немає.

– Я так поворожу. Покажи долоню.

Взяла ліву руку, щось задовго роздивлялася.

– Буду жити довго і щасливо? – Агаті увірвався терпець.

– Житимеш довго… – і пішла геть, не обертаючись.

Агата, зрадівши, що не довелось розлучатися з каблучкою, побігла додому. Ледь перетнувши поріг, не втрималась:

– Мамо! Я танцювала з принцом!

В затишній кімнаті крім мами були тільки молодші брати – Даня і Фоня. Фоня був тихий мрійливий хлопчик, тому він без вагань визнавав старшого на два роки Даню неперевершеним авторитетом в усьому. А Даня був бешкетником і плідним винахідником усіляких пустощів.

Мама підняла очі від вишивання і приязно, але трохи глузливо перепитала:

– Так-таки з принцом? Зі справжнім?

– Він такий красень! А який мундир, які ґудзики, які канти!

– Та таких «принців» на залізничній станції десятки, – це зі свого кутка озвався Фоня. І тієї ж миті мимоволі зойкнув, отримавши непомітно стусана від старшого брата. Щось Фоня бовкнув зайве. Але було запізно: мама всім тулубом повернулась до братів і пропекла їх очима:

– А хто це вам дозволяв знову бігати на станцію?

Нова залізниця, яку будували неподалік від містечка, була справжнім лихом для матусь, що мали синів. Вона приманювала розбишак, мов магнітом.

Ще коли тільки-но почалося будівництво станції, хлопчаки попри сувору заборону примудрялися втікати з-під пильного нагляду батьків аби подивитись на чудо – дорогу, а то й поцупити важкеньку гайку – на грузило до вудки.

Залізнична колія проходила болотистою місциною. Грузька земля вперто засмоктувала гаті, наче мстила за те, що її віковий спокій так зухвало було сплюндровано. На земельні роботи було мобілізовано місцевих селян, які не надто охоче наймалися на це кляте будівництво. Тільки найбільш нужденні погоджувалися на такі каторжні умови: робочий день тривав 12–14 годин на добу, за житло робітникам правили землянки, де під ногами хлюпала вода; нещасні випадки і захворювання були звичайною справою. На спорудження залізниці було відведено мало часу: царська Росія забажала, аби бездоріжжя не перешкоджало торгівлі із Заходом.

Якщо йти до станції навпростець, легко можна було до крижів[2] опинитися в багнюці. Через те мама і дізналася про синові походеньки до залізниці. Фоня, якому тільки-но виповнилося вісім, отримав в спадок від Дані добротні чоботи. Трохи вони були завеликі.