Якось вони удвох побігли на станцію. Весна того року була пізня, недружна. Земля ледь-ледь вбирала талий сніг, а про те, щоб протряхнути, і не йшлося. І, на лихо, Фоня таки втрапив в болото ледь не по коліна. Даня його сяк-так витяг, але один чобіт так і залишився біля станції. Було непереливки обом!

Зачувши розмову, з бічної кімнати визирнула Тіна і поманила Агату до себе. Більшої несхожості між сестрами важко було уявити. Агата – невисока, тендітна, вишукана, з вузенькими плечима і маленькими ніжками. Риси обличчя наче намальовані тоненьким олівцем, темне густе волосся майже пряме, тільки ледь вилося біля шиї. А молодша Тіна вже на голову випередила Агату зростом, була доволі-таки кремезна, мала величенький гачкуватий ніс, завеликий рот, завеликі ступні. Волосся аж занадто кучерявилося, і через те йому важко було дати раду. Але, попри грубувату зовнішність, Тіна мала лагідну вдачу, була незаздрісна і обожнювала свою привабливу старшу сестричку. В кімнаті спали маленькі Катя і Паня, тому розмовляли пошепки:

– Розкажи, як його звати?

– Станіслав. Стась.

– Він тобі сподобався?

– Дуже!

– А ви цілувалися?

– Як можна? Ми тільки-но познайомилися!

– А він пропонував одружитися?

– Тіно, отямся! Ми тільки танцювали разом! Але це було казково!

– А якщо запропонує, погодишся? Ну скажи, скажи, погодишся?

…Якось у суботу надвечір (аби лихо не підгледіло) в двері красномовно постукали. На порозі був маршалок[3], що почав з двозначного питання: чи, бува, нема у вас телички на продаж?

Після кількох обов’язкових реплік, господар запросив його до столу. Гість виставив на плетену скатертину пляшку горілки, та сам не сідав. Знавець весільного етикету, він відповідально враховував усі прикмети: сяде – справа не піде.

Господар відкоркував пляшку – все! Згоду на весілля отримано! Маршалок вийшов з хати та невдовзі повернувся з батьками нареченого.

Батько, перетинаючи поріг, примушений був нахилитися – зросту був такого, що мало не зачепився за приварцабок[4]. Та й мати була під стать йому. Питання про весілля вирішили того ж дня.

Агата була православна, Стась – католик. Але рідні тихо й мирно погодились на вінчання в костьолі. Благо, такий шлюб признавався обома конфесіями. Того ж таки дня уклали угоду про те, що батьки нареченого після весілля нададуть молодим у своєму будинку квартиру і стіл – протягом двох років.

Напередодні весілля, удосвіта, Стасів дружба[5] об’їхав усе містечко. На шию своєму коневі він повісив декілька дзвіночків, щоб його приїзд був чутний в кожному будинку.

Дружбу супроводжували музики. Був серед них молоденький грайек[6], що міг своєю грою розбурхати пристрасть навіть у самому цупкому серці. Зупиняючись біля будинків, дружба запрошував їх мешканців на весілля.