— Лео, — тихо покликав Семен.

Українець не реагував, ошелешено водячи руками по гладенькій поверхні мегаліта:

— Чуваки, ми станемо знаменитими…

— Лео! — гукнув Ґрем.

Нуль реакції. Левко стояв до них спиною, дощенту поглинутий руїнами.

І тільки коли Сатомі істерично прокричала: «Лео!!!» — хлопець обернувся.

І усвідомив, що зазирає точнісінько в дульний отвір АКМ[112], модернізованого автомата Калашникова. Характерна скошена цівка легенько тремтіла за сантиметр від його носа — до того близько, що він вловлював легкий запах зброярського мастила і різкіший дух порохових газів. З-понад мушки витріщалось перуанське обличчя: кругле, смагляве, з випуклими вилицями і високими дугами брів.

Сюрпри-и-из!

Левко не став зачіплятись очима з агресором і покосився вправо. Відразу троє чоловіків тримали під прицілом Ґрема Келлі, повстромлявши дула автоматів йому поміж лопаток. Ще один за шию притримував Сатомі. Зважаючи на забинтовану ногу, в Сьому ніхто не цілився, хоча біля росіянина також стояли двоє перуанців.

Левко сказав:

— О’кей… — і почав поволі піднімати руки. Дурнуватий жест, ніхто його не просив, проте він мусив якось показати, що не збирається чинити опір.

Перуанець, який наставив на нього АКМ, щось прокричав іспанською, відхилився і з розмаху вгатив прикладом Левку по обличчю. Щелепа зсунулася далеко вбік, перед очима вискочили пульсуючі малинові кружальця. Останнє, що встиг осмислити Лео, перед тим як червоні плями розрослись у суцільне непроникне тло і стали чорними, — на нападниках був європейський одяг і химерні браслети, на яких ритмічно блимали сині лампочки.

Свого зіткнення із землею Левко вже не відчув.

Всередині. В полоні

Всередині. В полоні