LXXX

12 серпня 2012 року, 14:48 (UTC – 5) Паїтіті, Мадре-де-Діос, Перу

Левко оговтався від тряски. Двоє перуанців, тримаючи під пахви, тягли його темним переходом углиб Твердині. Голова хлопця розгойдувалася з боку в бік, по черзі стукаючись підборіддям то в праву, то в ліву ключицю. Руки були туго стягнуті пластиковим фіксатором за спиною. Тонкий, але міцний білий пластик боляче врізався у шкіру. Українець відчував, що з порізів на долоні вже сочиться кров.

Ноги вільно волочились по підлозі.

Левко напружив шию, підняв голову і роззирнувся. Коридор мав незвичайну форму. Попід стелею через кожні три-чотири метри висіли видовжені, сполучені дебелим дротом лампи. Ліхтарі були в пилюці, заливали галерею слабким брудно-блакитним світлом. Деякі блимали. Стіни і стеля проходу були кам’яними — зі значно менших, ніж зовнішні, та все ж немалих блоків; більшість — завбільшки з шафу для одягу, хоча траплялися й менші — такі як телевізор. Долівка була ґрунтовою і горбкуватою (особливо у порівнянні зі стінами), але добре втоптаною. Вона полого здіймалась у тому напрямі, куди його волочили. Стеля була не пласкою, а ступінчатою: протягом кількох метрів проходила рівна, строго горизонтальна ділянка, після чого вона різко, уступом, «підскакувала». Через це під час просування вперед постійно здавалося, що стеля намагається втиснути тебе у підлогу; після винятково довгих (шість-сім метрів) горизонтальних відтинків перуанцям доводилося нахиляти голову, аби пройти до наступної «секції». Стеля змахувала на перевернуті догори ногами гігантські сходи, і, незважаючи на реактивний гул у голові, Левко здогадався, що цей конструктивний атрибут пов’язаний з особливостями спорудження цитаделі: переходи формувались завдяки тому, що будівничі певним чином розміщували мегалітичні гранітні блоки, лишаючи в «тілі» Твердині порожнечі. Щоб порожнечами можна було пересуватися, нижню частину коридору засипали землею і втрамбовували (таким чином, вирівнюючи виступи), а верхню — лишали такою як є.

Довго втримувати голову піднятою не виходило — шия боліла. Левко озирнувся через праве плече, але тут-таки вилицю заціпило від пекучих вибухів болю. Щелепа спалахнула, а з очей зацебеніли сльози. Втім, короткого позирку вистачило, щоб переконатися: його друзі поряд. Сьому тягли відразу за ним; росіянин тихо постогнував, намагаючись якомога вище підтягувати ногу. Судячи з придушених зойків, що прохоплювалися крізь стогін, це не завше вдавалося. Ґрем і Сатомі, оточені озброєним конвоєм, похнюплено плелися слідом за тими, хто ніс Семена.