«Навідником» можуть оголосити через дзвінок по телефону, фотографію власних дітей, якщо сподобалася машина, через наклеп сусідів, які хочуть зайняти квартиру, через особисте ставлення «ополченців». А можуть просто стрельнути в «мішень», кинути гранату в маршрутку, щоб подивитися, «як кричать». Можуть кинути гранату в під’їзд, у вікно. І неважливо, «свій» ти чи «чужий».

Так закінчилися свободи пересування, спілкування, життя.

Ті, хто живе зараз там, в окупації, незалежно, чи підтримували вони «русскій мір», «новоросію», «лнр», «днр», «Росію», «Путіна», «Кадирова», стають жертвами п’яних, обкурених, бандитів, що дірвалися до влади.

Зараз у «генеральній прокуратурі лнр» йде розслідування, що жахає. Встановлено факти, що козацькі, православні, «новоросскі» загони «народної самооборони» (які ми називаємо терористичними угрупованнями), де служили і місцеві, і їхтамнети, «браві російські хлопці», розчленовували людей, закопували в землю, катували, гвалтували, спалювали — живцем. Список злочинів та рівень виконання вражає цинізмом і неймовірною нелюдяністю, бо осіб, що це скоїли, не можно назвати навіть звірами, бо й звірі людяніші…

Кого вони вбивали? Жінок, старих, підприємців, звичайних перехожих, які попалися на очі, навіть товаришів у службі.

Соцмережі, де спілкуються ті, хто вважає себе «новоросами», справжні православні, руськолюбні люди, заповнені оголошеннями про зникнення жінок, дітей, чоловіків.

Кожен день у річках та озерах спливають трупи, а правоохоронці «л-днр» розкривають у ході слідства могильники, де знаходять обгорілі кістки.

Усе це на «звільненій» від України території. Там немає бандерівців та хунти. Тільки свої. Тож свої в кожного свої. Людина з автоматом, людина з владою проходить на війні дуже важке випробування. Постріли обнульовують мораль.

* * *

«Ви, знаєте, я ненавиділа вас. Ви писали погано про самооборону, наших добробатів, російських. Але ж вони нас захищали. Ми їм вірили, допомагали, годували, молилися за них, — пише мені землячка з міста Червонопартизанськ. — Так, у місті подейкували, що забирають машини. Але в мене її й так не було, і я в це не вірила. Говорили, що це „укри“. Я не ставила собі питання, як вони потрапили в наш вільний край, у звільнене та заповнене військовими РФ та „армії лнр“ місто.

Казали, що зникають люди. Але ж не мої близькі. Може й правда, хто втік до України, а хто до коханця, або викрали ЗСУ, ну, в нас так кажуть, коли люди зникають. У нас у всьому одразу звинувачують терористів із ЗСУ. Так простіше. Я все виправдовувала й нічому не вірила, бо мене особисто воно не стосувалося. Пенсію не платять — винна Україна. Ліків немає — не привезла Україна. Це зараз до мене дійшло, як же вона могла заплатити і привезти, якщо банки розграбували, і ми проти України, і є фронт, де українців убивають.