— Ну, будемо сподіватися, сер, що цим «обставинам» незабаром уже буде край. Якщо так і далі держатиметься вітер, то менш як за годину ми будемо на місці, і тоді вже вам не треба буде остерігатися ніяких «обставин», пов’язаних зі мною.

— Гм!..

Кепові нічого більше не залишалося, як мовчки пристати до сказаного, а що все начебто й справді потверджувало Джасперову щирість, то старому морякові довелося-таки здатися. Що й казати, це було нелегко для такої чутливої до «обставин» людини, яка до того ж ще й знала, що «Вітрогон» перебуває зовсім близько від такого старого й такого відомого па весь кордон порту, як Фронтенак.

Островів тут, можливо, й не нараховувалося в буквальному розумінні тисяча, але їх було безліч та ще й таких дрібних, що легко було загубити їм лік, хоча подекуди траплялися серед них і більші. Джаспер тим часом звернув із протоки, що була немовби головною, і повів тепер судно При досить сильному вітрові та сприятливій течії такими вузенькими протоками, в яких, здавалося часом, навряд чи вистачало простору, щоб «Вітрогон» пройшов, не зачепившись снастями за дерева; іноді ж судно з розгону проскакувало крізь невеличкі затоки й знову опинялося між круч, дерев і кущів. Вода всюди стояла така прозора, що кидати лот було ні до чого; однакова ж повсюдно глибина робила це плавання практично цілком безпечним, хоча Кепові, призвичаєному до морських просторів, увесь час ввижалося, що тендер от-от удариться і розіб’ється вщент.

— Все! Я складаю з себе будь-яку відповідальність! Так, так, Слідопите, я більше не відповідаю за наслідки! — не втримався, нарешті, старий моряк після того, як маленьке судно, сміливо йдучи вперед, проскочило ціле й неушкоджене іще одну, здається, двадцяту числом вузеньку протоку.— Пхатися такими рівчаками — значить зневажати мореплавську науку й закидати під три чорта всі її закони й правила!

— Ну, що ви, що ви, Солона Водо,— якраз навпаки: це і є вершина мореплавського мистецтва. До того ж, зважте, що Джаспер ніколи не вагається, а, як добрий хорт, женеться, піднявши голову, ніби доводячи, що в нього чудовий нюх. Ручуся головою, що хлопець, зрештою, приведе, нас, куди треба, як і давно вже був би привів, коли б ми з самого початку дозволили йому це зробити.

— Без лоцмана, без лота, без маяків, без бакенів, без...

— І без сліду! — підказав провідник.— Саме це для мене чи не найбільша дивина! Всім відомо, що на воді не лишається слідів, проте Джаспер веде судно так упевнено, неначе перед його очима видно сліди мокасинів на прілому листі, і бачить свій вірний курс так ясно, як ми оце бачимо сонце в небі!