Вплив на Слідопита був разючий і видимий. Видимий тому, що розвідник стояв, випроставшись (теж напроти Мейбл), і все, що діялося в його душі, можна було прочитати й на його обличчі. Він спирався на свою рушницю, а його жилаві пальці раз по раз з такою силою стискали цівку, що, здавалося, вгрузали в неї. Раз чи двічі, коли Мейбл підносила голос, він зводив очі до стелі. Потім він знову в своїх чуттях повертався до цього прекрасного створіння, що такою палкою, але тихою мольбою виливало свою душу заради свого коханого батька: тепер не з блідим уже, а пломенистим від великого піднесення чолом та блакитними очима, зверненими до денного світла, вона була така прекрасна, мов та мадонна на картині Гвідо Аретіно^[161]. В ці хвилини все щире й відкрите Слідопитове чоло аж іскрилося щирою відданістю, і він дивився на нашу героїню такими очима, якими дивиться на своє любе дитя захоплений батько.

Коли Мейбл скінчила молитву й припала обличчям до ковдри, ховаючи в ній свої сльози, сержант Дангем поклав їй на голову свою кволу руку.

— Спасибі тобі, дорога моя дитинко... Спасибі тобі! — більше прошепотів, ніж промовив він.— Це справді втіха... коли б я теж міг молитися з тобою.

— Таточку, ви знаєте слова молитви... Ви ж мене самі їх учили, коли я була ще маленька.

Сержантове обличчя освітилося усмішкою, бо він і справді пригадав, що колись-таки виконав перед дочкою принаймні цю частину свого батьківського обов’язку. Ця думка принесла йому глибоку душевну втіху. Потому він кілька хвилин мовчав, і всі присутні вирішили, що сержант звернувся думками до бога.

— Мейбл... дочко моя,— раптом озвався він знову, немовби дужчим голосом,— Мейбл, я покидаю тебе...— Дух у цю останню мить, здається, зовсім не зважає на тіло.— Я покидаю тебе, кохане дитя моє... Де твоя рука?

— Ось вона, таточку... Ось мої обидві руки. О, беріть їх!

— Слідопите,— додав сержант, шукаючи з другого боку постелі провідникову руку й помилково беручи натомість Джасперову,— візьми її, я залишаю тебе їй за батька... Будь їй тим, ким ти сам захочеш і ким вона тебе забажає... Благословляю вас, благословляю вас обох!

В цю жахну мить ніхто не насмілився вказати сержантові на його помилку, а за якусь хвилину-дві він сконав, тримаючи вкупі руки Мейбл та Джаспера. Наша героїня не підозрювала цього доти, доки в Кепа раптом вирвався вигук, який сповістив про смерть батька. Піднявши голову, вона зустріла на собі Джасперів погляд та відчула в своїй руці гарячу його, руку. Проте в цю мить вона була у владі одного-єдиного почуття й тому, ледь усвідомлюючи, що сталося, відійшла вбік і заллялася гіркими слізьми. Слідопит узяв Прісну Воду за руку, й обидва вийшли з блокгауза.