Джаспер був навіть радий змінити тему розмови, і друзі негайно розійшлися виконувати обов’язки, покладені на кожного згідно з його становищем та покликанням.

Цього ж дня по полудню було віддано землі всіх небіжчиків. Сержанта Дангема поховали посеред галявини, насипавши йому могилу в затінку крислатого береста. Мейбл тяжко ридала над батьком, і після того, як вона виплакалася, їй ніби стало трохи легше. Ніч минула спокійно, як і весь наступний день. Вони все ще сиділи на острові, бо, як заявив Джаспер, виходити з гавані в такий шторм було дуже небезпечно. Ця ж причина затримала й від’їзд капітана Сангліє, котрий покинув острів тільки рано-вранці на третій день після похорону Дангема, коли настала погожа днина й повернув сприятливий вітер. Аж тоді він усе-таки залишив їх, попрощавшись із Слідопитом так, як прощалася б людина, яка вірила, що побула востаннє вкупі з визначною особою. Вони розійшлися, як люди, що поважають одне одного, але які прощаються, так і залишившись загадкою один для одного.

РОЗДІЛ XXIX

На нього віченьки звела—

І квітнув усміх на вустах;

Та радість вмить — як не була,

Бо стріла сум в його очах.

Томас Мур. «Лалла Рук»

Події останніх днів були такі буремні та впали таким великим випробуванням на нашу героїню, що вона була просто прибита горем. Вона оплакувала свого батька і часом аж здригалася, пригадавши раптом наглу смерть Дженні й усі ті жахи, свідком яких їй довелося тут бути, проте загалом вона вже трохи ожила й дещо повеселішала після того смутку, що звичайно супроводжує велике горе. Можливо, їй допомогло взяти себе в руки ще й непоборне горе Червневої Роси, яка день і ніч перебувала в етапі цілковитого заціпеніння: адже як-не-як, а Мейбл почувала себе зобов’язаною втішити молоду індіянку. Це Мейбл і робила — спокійно, лагідно й непомітно для Роси, як то вміють у годину скорботи лише представниці її статі.

Відплиття «Вітрогона» було призначено на ранок третього дня. Джаспер закінчив приготування; все необхідне було навантажене на борт, і Мейбл попрощалася з Червневою Росою... Сумне й зворушливе було це прощання! Одне слово, усе вже було готове до від’їзду, й на острові зосталися тільки індіянка, Слідопит, Джаспер і наша героїня. Червнева Роса пішла в кущі, щоб наплакатися досхочу, а троє останніх рушили до того місця, де коло берега стояли піроги, одна з яких належала Росі, а дві інші чекали на наших друзів, щоб перевезти їх до «Вітрогона». Слідопит ішов попереду, але, наблизившись до берега, він замість того, щоб спуститися до човнів, махнув своїм супутникам повертати за ним і попростував до лежачого дерева край галявини, звідки їх не видно було тим, що перебували на суденці. Присівши на стовбур, він подав знак Мейбл сісти з одного боку, а Джасперові — з другого.