— З Франції. З Міді.

— Гарні місця.

— Так, пані.

Єлизавета пильно глянула на молодика. Вона відчула вдячність Штраусу. Адже випробувач, якого він знайшов для неї, виявився ще й нівроку.

— Ви випробувач?

— Так, пані.

— Що то за професія?

Молодик знизав плечима.

— Така, як і будь-яка інша.

— Розумію, але що саме роблять випробувачі?

— Фактично, ми кермуємо машиною, аж поки вона не віддасть Богові душу. Проїжджаємо тисячі кілометрів, уважно стежачи за всім, що з нею відбувається. Щойно вона непоправно ламається — нашу роботу зроблено.

— Щось не надто захопливо.

— Це з якого боку підійти. На заводі гірше.

— Певна річ.

Посеред тієї пустки було чутно лише їхні голоси. Здавалось, ніби вони в безлюдному храмі просто неба.

— Хлопчику, ти знаєш, для чого ми тут?

— Гадаю, що так.

— Ану розкажи в кількох словах.

— Рушаємо і катаємось. Зупиняємось, коли ви захочете.

— Пречудово. Ти вже випробовував трасу?