Євген Велтистов Пригоди Електроника

Євген Велтистов

Пригоди Електроника

ДЛЯ НАЙДОПИТЛИВІШИХ

ДЛЯ НАЙДОПИТЛИВІШИХ

Цю книжку можна було б видати без передмови.

То навіщо ж передмова? Та ще й написана людиною, яка в дитинстві сама без передмов приступала до пригод улюблених героїв. Річ у тім, що про Електроника знає нині сила-силенна дітей. Нелінивих і допитливих. А раптом найдопитливіші захочуть дізнатися про автора улюбленої трилогії? Або ще щось, пов’язане з нею.

Саме для них і написана передмова.

Отже, автор — Євген Велтистов.

Симпатичний. Худий і довгий, в окулярах. Москвич.

Народився в сім’ї військового інженера. У 1934 році.

Тепер тут прокладають Новокіровський проспект. А раніше була Домниківська вулиця. За адресою Домниківська, 3, була 265-а школа.

Ішла війна. Велика війна. На другий рік війни він прийшов сюди вчитися. Книжок було мало. Зошитів ще менше. Дуже кортіло читати. Коли запитали, ким ти станеш, відповів: «Продавцем дитячих книжок. Щоб прочитати все».

Потім він передумав. Вирішив стати журналістом. Це було тверде рішення. Закінчив факультет журналістики. Почав працювати — спочатку в газетах, потім — редактором відділу в популярному журналі «Огонек». Відав фейлетонами й усякою всячиною, що друкувалася на останніх сторінках. Був ще худішим, ніж зараз. І тому здавався ще довшим. У багатоповерховому будинку редакція займала три поверхи. І коли у святкові дні вивішували веселу стіннівку, Велтистова зображали приблизно так: голова на третьому поверсі, тулуб — на другому, а ноги бігли по першому.

Він був справжнім репортером: невтомно вишукував новини. Знаходив цікавих людей. Він знайшов, наприклад, в одному арбатському провулку авторку знаменитої пісеньки «В лесу родилась елочка», бабусю Р. Кудашеву. І зумів їй допомогти, бо потрібна була допомога. Він також допоміг дитячому садку поселитися на розкішній дачі, яка доти належала шахраєві. А зарубіжному письменникові-фантастові — побачити атомний реактор в Дубні.

Познайомився з відважними будівельниками Братської ГЕС. Зустрічався з творцями радянської космічної техніки. Брав інтерв’ю у начальника кримінальної поліції міста Нью-Йорка, коли був у відрядженні у США. І мовою дружби порозумівся з японськими робітниками.

Він накопичував враження. І обдумував майбутні повісті..

Рукопис першої книжки він приніс у видавництво «Детская литература». Незабаром книжка побачила світ. За нею побачили світ інші. їх було чимало. Назву їх: «Пригоди на дні моря» (1960), «Тяпа, Борька й ракета» (1962), «Електроник — хлопчик з чемодана» (1964), «Ковток сонця» (1967), «Гум-гам» (1970), «Рессі — невловимий друг» (1971), «Випромінювати світло» (1973), «Переможець неможливого» (1975), «Мільйон і один день канікул» (1979), «Ноктюрн порожнечі» (1982).