Жінка інколи незадоволена чоловіком і сином — двома вадами, які затьмарюють її життя. Син — кольорова копія батька. Дитина в них — єдина серед свого роду, але фотографувати себе вона поки дозволяє. Хлопець бігає за батьком по п’ятах, щоб вирости й стати справжнім чоловіком. Батько надягає на сина вудила скрипки, так що клапті піни летять із вискаленої морди. Дружина своїм тілом забезпечує злагодженість роботи їхнього сімейного підприємства й породжує ніжні почуття одне до одного. Завдяки жінці чоловік долучається до вічності. Ця жінка мала прекрасне здоров’я й ущерть дала його дитині. Хлопчина вдома дуже слухняний, не те що в спорті, де він казиться і не попускає друзям: вони одноголосно обрали його ватажком, який охороняє сходи, що ведуть у рай небесний, де немає безробіття. Батько впевнений у собі, його не зітреш з лиця землі. Він держить у руках фабрику, а в кишенях своєї пам’яті тримає імена робітників, які намагалися ухилитися від хорового співу. Син чудово їздить на лижах, сільські діти стеляться йому під ноги, як трава. Їм живеться несолодко. Жінка зі своєю косметичкою, яку треба мити щодня, більше не стає на лижі. Вона кидає кітву дитині, хай пристає до її затишного берега, але син рветься вперед, щоб нести свій вогонь мешканцям бідних халуп. Усі повинні підхопити його запал. Він ладен об’їхати увесь світ у своєму гарному лижному костюмчику. Батько його роздимається, мов свинячий міхур, співає, грає, репетує й хитає юрту. Хор за помахом його руки кочує по горах і по долах, від сосисок до печені, і при цьому ще співає. Співаки ніколи не ставлять запитання, що їм належиться за пісні. Зате хористів ніколи не викреслюють із платіжної відомості. Будинок у директора обставлений світлими меблями: більша економія на освітленні! Так, світлий будинок заміняє нам усе біле світло, а світ без пісень прісний.

Хор допіру прибув. Суціль підстаркуваті аборигени, які прагнуть на час ушитися від своїх дружин. Часом і самі їхні дружини з ними — зі своїми гарно завитими кучериками (о, священна влада сільських перукарів, які присмачують гарних жінок гарною дещицею перманенту!). Хористи вилазять з автобусів і влаштовують свято на природі. Зрештою, не тільки світлом і повітрям живуть хористи. У неділю дружина директора поволі виходить на перший план. У церкві з нею говорить Бог, і сам вираз його обличчя на мальовничих зображеннях огидний. Баби, що схиляються в молитві, наперед знають, чим усе закінчиться. Їм відомо, як звучить остання нота. Щоправда, через брак часу вони так нічого в житті й не навчилися. Вони дряпаються від одного покажчика хресного шляху до іншого, щоб невдовзі постати перед Творцем, перед Батьком Небесним, єдиним у трьох сумовитих іпостасях, тримаючи в руках свою обвислу шкіру як направлення на прийом до місцевої поліклініки. Врешті час зупиняється, й слух наш очищається від шуму життя, який ми були приречені слухати повсякчас. Яка гарна природа в парку, як чудово співає у забігайлівці хор.