— Біс його знає, де та ліхтарня, — бурмотів він. — Поклав тутечки, але біс його знає…

Тоді він побачив вогонь.

— Ну от, — сказав, — хтось її і засвітив.

Вийшов на ґанок, все ще думаючи про дивних своїх гостей.

— Чи вони хоч знають, куди я їх перевіз? Можуть помститися: й за корову, і за те, що їм тепер уже не жити!

Він спустився з ґанку, метикуючи, чи не краще втекти з цього чудного подвір’я. Звів ліхтарню й придивлявся. До нього підійшов пан.

— Мусиш умерти й ти, Хароне, — прорік, пильно дивлячись на перевізника. — Не треба було нас перевозити.

— Я не хочу вмирати, — відповів перевізник сухими вустами.

Стояла ніч, і йому причувся запах. Трав і корінців, піску й глини, старого шмаття, свіжозловленої риби, вимоклого дерева й немитого тіла, нагрітого сонцем каміння і сіна, гною й пороху. Він почув: до нього щось торкається — сипався пісок. Білий, іскристий, з шурхотом падав із неба, наче дощ. І він облизав сухим язиком перепалені губи. Перед ним висіли дві сльозини, як два вогники, а пісок сипався й сипався, засипаючи і його, й двір, і всіх, хто був у тому дворі. Він побачив дві червоні квітки, що росли на безлічі корінців, — то вони, здається, пахли. Усміхнувся до них, здригнулися ледь-ледь кутики його вуст, і простяг руку. Велику, сіру, кострубату руку, що на мент зависла, наче гладила м’ясисті, жилаві пелюстки. Але то був тільки мент, бо над ним закружляли раптом великі птахи, що мали крилами ніч, а тілом — небо. І він з жалючим проханням зирнув їм у вічі.

1970

ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК Україна

ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК

Україна

Валерій Шевчук (20.08.1939, Житомир) — видатний сучасний український письменник, визначний дослідник літератури, інтерпретатор українського літературного бароко. Валерій Шевчук — подиву гідний взірець сучасного подвижництва на терені української літератури, культури та історії. Мало яка державна культурна інституція може похвалитися таким кількісним, різноплановим, а головне, якісним доробком. Серед найвідоміших книг письменника — «Серед тижня» (1967), «Набережна 12» (1968), «Крик півня на світанку» (1979), «На полі смиренному» (1982), «Дім на горі» (1983), «Три листки за вікном» (1986), «Мисленне дерево» (1986), «Птахи з невидимого острова» (1989), «Мор» (1989), «Дзигар одвічний» (1990), «Панна квітів» (1990, збірка казок), «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994), «У череві апокаліптичного звіра» (1995), «Око Прірви» (1996), «Жінка-змія» (1998) «Срібне молоко» (2002), «Тіні зникомі. Сімейна хроніка» (2002), «Козацька держава: Етюди до історії українського державотворення» (1995), «Муза Роксоланська: Українська літ-ра XVI–XVIII ст. У 2-х кн.» (2005), «Пізнаний і непізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима» (2008). Упорядник та перекладач на сучасну літературну мову збірок любовної лірики XVI–XIX ст. «Пісні Купідона» (1984) та героїчної поезії Х—ІХ ст. «Марсове поле». У 2-х кн. (1989), «Літопису Самійла Величка» (у 2-х т., 1991) та ін. Валерій Шевчук — почесний професор Києво-Могилянської академії та Львівського універ-ту. Лауреат Шевченківської премії, премії Фундації Антоновичів та численних літературних премій. Заслужений діяч польської культури. Твори В. Шевчука перекладено на 22 мови. «Дім на горі» — один із найкращих романів письменника.