Нам представили Жору, «партнера» Галі. І партнера Жори по бізнесу — Гєну. Жора і Гєна цілком скидалися на типових анекдотичних багатіїв. Однак їхні манери і сама розмова були зовсім іншими.

Після кількох келихів «Мартіні» по 100 Галя почала матюкатися, і крізь її правильну російську пробивались «елєктричні» розряди рідної поліської говірки. І нам було якось особливо соромно перед Жорою і Гєною. Вони ж, натомість, не звертали на нас жодної уваги.

Я краєм ока намагався спостерігати за Жорою і Гєною.

— Як два голубки. Я уже начинаю ревновать, — підійшла Галя і прошепотіла на вухо.

— Тобто?

— Вот тебе и тобто. Они-то познакомились всего месяц назад. На своем этом семинаре. И Жорик совсем поменялся.

— На якому семінарі, Галю? Про що ти?

— Давай, спроси у них сам.

Вона взяла мене під руку і підвела до чоловіків.

— Жора, Гена. Это Виктор. Он у нас всегда в группе задротом был. За умного самого типа. Щас бизнес как раз свой начинает. Короче, вам будет о чем поговорить. Пока Леха бутылку не принесет.

— Георгій, для всіх Жора.

— Геннадій. І для всіх Гєна, — посміхнувся Гєна. — Віктор?

— Так. Віктор Варецький.

— Чудне поєднання. «Ер» так і ріже, — сказав Жора.

Гєна знову посміхнувся.

— Це мені часто кажуть.

— Галя каже, ви починаєте свій бізнес?

— Стоп. А це не вам вона тоді допомагала? — посмішка Жори ставала ширшою.

— Так. Усе правильно. Це я. І Галя мені дуже допомогла.

І я не завжди був убивцею живих мерців.