ШАРМ: Ми помігкували, маестго, якби хтось до нас чіплявся, то ми схибнулися, скгізь ходимо з тгуною, ми божевільні — і кгапка! А що ж до цієї тгуни... Це дивна й уже задавнена істогія, тгеба відновити в пам’яті той бал, ви пам’ятаєте, коли Бог відає навіщо, я, на біду, спустив того злодюжку з повідця. На жаль! Ліпше було не спускати, від цього всі нещастя почались... Але ця клята Альбегтинка отак усе пго наготу й пго наготу, пго наготу, пго наготу, пго наготу й пго наготу... а я був такий знегвований, що все воно отак із тою наготою, наготою, наготою і наготою, і знову з наготою, наготою, наготою, наготою, на-а...
ФІРУЛЕТ: Пас!
ШАРМ: Пас!
Тоді ми спустили злодійчуків, я і Фігулет, щоб вони погасали, погалабугдили... бо знаєте, коли самому зась, когтить пгинаймні, щоб два бешкетники оті...
ФІРУЛЕТ: Пам’ятаю...
ШАРМ: Зникають, всочуються в югму гостей і миттю
Гуками своїми підло-злодійськими
Нахгаписто-хапливими вмить добигаються
До всіх нагаз... Себто до сумочок,
Кишень, до погтмонеток і кольє,
Бгаслетів і годинників... І ті свої немиті лапи
Впихають у югбу шляхетних гостей
Кгізь шовк і оксамит, когсажі, фгаки та мундиги.
До тіла добигаються, лоскочуть, гладять,
Мацають і вгаз намацують, аж ви́ски
І хтиві вегески, смішки гозпусні.
Ніхто не знає, хто там кого, і тільки
Шви гепають, вивалюються бюсти, нагогу лізуть штани, тгуси
Все гозлітається...