КОРОЛЬ: А надвечір різонемо в бридж.

КАМЕРГЕР: Ваша Величносте, ви й направду вмієте поєднати вроджену схильність до гри в бридж із притаманним вам відчуттям прекрасного.

Підходить Жебрак.

КАМЕРГЕР: Чого тобі, сердешний?

ЖЕБРАК: Воспоможіть.

КОРОЛЬ: Камергере, дай-но йому п’ять ґрошів. Нехай народ пам’ятає, що ми дбаємо про його гризоти!

КОРОЛЕВА: Дай йому десять. (Із обличчям до заходу сонця.) При такому заході сонця!

ДАМИ: О-о-о!

КОРОЛЬ: Дай йому п’ятнадцять, чого вже там! Нехай знає пана!

КАВАЛЕРИ: О-о-о!!!

ЖЕБРАК: Нехай Господь Бог благословить Найяснішого короля і нехай Найясніший король благословить Господа Бога.

Відходить, мугикаючи жебрацьку пісню.

КОРОЛЬ: Ну-ну, ходімо, не варто спізнюватися до вечері, а ми ще мусимо прогулятися навколо всього парку, братаючись із народом у день національного свята.

Рушають усі, крім Принца.

КОРОЛЬ: Що це, Філіпе, ти залишаєшся?

ПРИНЦ (піднімає із землі полишену кимось газету): Хвилиночку.