Марвін прокинувся швидше, ніж я очікував: можливо, нарешті він почув голос свого сновидця. Спочатку він прагнув пізнання, але незабаром його ентузіазм зник і на заміну йому прийшло відчуття жалю. Він оплакував своє минуле і свої втрати. Більше за все він шкодував за величезними, але нездійсненими можливостями: невикористаний потенціал, діти, яких у нього ніколи не було, батько, якого він ніколи не знав, будинок, який ніколи не заповнювався родичами та друзями, робота, яка могла б мати більше значення для нього, а не просто бути джерелом прибутку. І нарешті, він жалів себе, свого ув’язненого сновидця, маленького хлопчика, який просив про допомогу в темряві.

Він зрозумів, що жив не так, як хотів. Можливо, все ще можна виправити. Можливо, у нього є ще час, щоб намалювати своє життя по-новому на чистому полотні. Він почав крутити ручку таємних дверей, розмовляти пошепки до своєї незнайомої дочки, переживати, куди зник його батько.

Він переступив межу. Він наважився йти далі, ніж пролягав його добре облаштований маршрут, і зараз його оточили з усіх боків: минуле було похмуре та безповоротне, майбутнє заблоковане. Було занадто пізно: його будинок був уже давно збудований, останній іспит зданий. Він поспіхом підняв засув на воротях і зрозумів, що страх смерті опанував його.

Інколи він думав, що страх смерті незначний і досить банальний. Хто, врешті, не знає, що таке страх смерті? Але одна річ — знати про смерть загалом, і зовсім інша — сприйняти свою смерть, відчувати її всіма клітинами тіла. Це відчуття виникає нечасто — лише раз чи два за життя, але Марвін переживав цей страх кожної ночі.

Перед цим страхом він був беззахисний: бездітний, він не міг заспокоїти себе ілюзією здобуття безсмертя через своїх нащадків; він не мав ніяких релігійних переконань — не вірив ні в існування життя після смерті, ні у всюдисущого Бога, який би його захищав; усвідомлення того, що він реалізувався у житті, також не могло задовольнити його (як правило, чим сильніше людина відчуває, що мало зробила у своєму житті, тим більший її страх смерті). Гірше за все, що Марвін не міг передбачити, коли закінчиться його страх. Образ його снів був дуже виразний: демони покинули його свідомість, і тепер можна було чітко роздивитися, яку загрозу вони несуть. Він не міг ні втекти від них, ні вдруге ув’язнити їх, зачинивши захаращені двері.

Отож, Марвін і я досягли критичної точки, місця з’єднання, до якого неминуче веде усвідомлення. Це час, коли один стоїть на краю прірви і вирішує, як встояти перед обличчям безжалісних життєвих перипетій: смерть, самотність, неспроможність та безглуздість. Звичайно, виходу не було ніякого. Людина може вибрати з невеликого переліку: бути «рішучим» чи дотримуватись однієї позиції, бути зухвало сміливим чи мужньо терпіти всі негаразди, чи добровільно відмовитися від раціональності і здатися на милість божественного провидіння.