Я читав лекцію з великим успіхом. Потім у мене виникли проблеми з графопроектором. Спочатку я не міг дістати слайд, щоб поміняти його на інший. Раптом на слайді з’явилась голова людини. Потім я не міг сфокусувати слайд. Далі якісь люди почали ходити біля проектора, і їхні голови з’явились на екрані. Я перемістив усю аудиторію, щоб отримати гарне зображення і щоб ніхто не заважав, але все одно не міг роздивитись увесь слайд.

Це було повідомлення, яке, я вірив, надсилав мені сновидець:

«Я намагаюся подивитись назад, але нічого не можу роздивитися. Немає дзеркала заднього виду. Слайд із зображенням голови перешкоджає мені все побачити. Минуле, справжню історію, хроніку реальних подій не можна відтворити знову. Голова на слайді — моя голова, моє зображення, моя пам’ять — стоїть на заваді. Я бачу минуле очима теперішнього — не так, як я знав про нього чи як відчував у той час, а так, як я це розумію зараз. Минулі спогади — це даремне прибирання чиїхось голів від екрану.

Не тільки минуле губиться назавжди, але й майбутнє сховане від нас. Автомобіль з лакованої шкіри, коробка, моя труна не мають вікон».

Поступово, завдяки незначним натякам з мого боку, Марвін почав більше заглиблюватись у свій внутрішній світ. Можливо, він почув уривки моїх розмов зі сновидцем. Його перша асоціація з автомобілем, дивною чорною коробкою на колесах, була: «Це не труна». Помітивши, що я підвів брови від здивування, він посміхнувся і сказав:

— Хіба ніхто з ваших друзів-психотерапевтів не казав, що ви видаєте себе, коли так часто протестуєте?

— У машині не було вікон спереду, Марвіне. Подумайте про це. Що вам спадає на думку?

— Я не знаю. Без них ви не будете знати, куди їдете.

— Як це стосується вас, які події на вас чекають у близькому майбутньому?