Євгенія Кононенко Камінна оргія
Євгенія Кононенко
Камінна оргія
Камінна оргія
Камінна оргія
З тих самих літер наші імена.
Нас поєднала сила руйнівна.
Рома́ї йшов з Іра через пустелю до Оази, де живе їхня кегелія, їхня громада обраних, і цей день, який догоряє на заході над пустелею, був тяжкий, як кінець світу.
Рома́ї йшов з Іра через пустелю до Оази, де живе їхня кегелія, їхня громада обраних, і цей день, який догоряє на заході над пустелею, був тяжкий, як кінець світу.Ромаї знає, що друзі вмирають. Він знає: старий Євані́ пішов саме так, як і мають іти з цього світу обрані, а не так, як того хотіли ті, хто засудили його до жахливої страти. Знав, що Євані вже у Царстві. Але він, мудрець і учитель, не відав, як подолати цю велику печаль.
Ромаї знає, що друзі вмирають. Він знає: старий Євані́ пішов саме так, як і мають іти з цього світу обрані, а не так, як того хотіли ті, хто засудили його до жахливої страти. Знав, що Євані вже у Царстві. Але він, мудрець і учитель, не відав, як подолати цю велику печаль.Ромаї згадав останню усмішку сивого Євані кілька годин тому, і те, як вони попрощалися. Коли він, стоячи серед божевільного натовпу, підняв руку в прощальному жесті до засудженого, це могло видати його. Але щодо себе Ромаї не переймався, бо він сам — направду невразливий до будь-яких виявів людського безглуздя. І хоча радіти смерті не годиться, але він мимоволі зрадів, коли Євані зсунувся до підніжжя стовпа, до якого його мали прикрутити ті, хто вершив над ним неправедний суд, і завмер, відкинувши сиву голову з розплющеними очима, із несподіваною серед цього божевілля посмішкою. Розплющені сині очі Євані засвідчили, що то таки смерть, не імітація. Тож кати не отримали нечестивого, проте схваленого законом задоволення познущатися з безпорадного засудженого. А скажений натовп на майдані не побачив хмільного кривавого видовища. Якийсь чоловік несподівано для себе вигукнув, що Євані невинний, якщо боги дозволили йому так померти, чим спрямував на себе лють юрби. І лише він, Ромаї, який стояв серед них, лише він знав, скільки вищих сил було покликано, і скільки сил це вартувало особисто йому, щоб Євані скінчив свій земний шлях з усмішкою, а не з кривавою піною на вустах, чого чекали від нього ці людці, які так легко стають нелюдами.
Ромаї згадав останню усмішку сивого Євані кілька годин тому, і те, як вони попрощалися. Коли він, стоячи серед божевільного натовпу, підняв руку в прощальному жесті до засудженого, це могло видати його. Але щодо себе Ромаї не переймався, бо він сам — направду невразливий до будь-яких виявів людського безглуздя. І хоча радіти смерті не годиться, але він мимоволі зрадів, коли Євані зсунувся до підніжжя стовпа, до якого його мали прикрутити ті, хто вершив над ним неправедний суд, і завмер, відкинувши сиву голову з розплющеними очима, із несподіваною серед цього божевілля посмішкою. Розплющені сині очі Євані засвідчили, що то таки смерть, не імітація. Тож кати не отримали нечестивого, проте схваленого законом задоволення познущатися з безпорадного засудженого. А скажений натовп на майдані не побачив хмільного кривавого видовища. Якийсь чоловік несподівано для себе вигукнув, що Євані невинний, якщо боги дозволили йому так померти, чим спрямував на себе лють юрби. І лише він, Ромаї, який стояв серед них, лише він знав, скільки вищих сил було покликано, і скільки сил це вартувало особисто йому, щоб Євані скінчив свій земний шлях з усмішкою, а не з кривавою піною на вустах, чого чекали від нього ці людці, які так легко стають нелюдами.