Ромаї знає, що Мелана закохана в нього як у чоловіка. Це знають тут усі. До їхньої кегелії Ерос, бог кохання тих країв, звідки Мелана, не летить. Сестер і братів єднають інші почуття. Але Мелану не женуть геть. Вона або піде від них сама, або згодом стане іншою. Як стала іншою Марія Цейра́.

— Вони таки вбили Євані? — питає Мелана.

— Я розповім про це за вечерею.

Мелана тяжко зітхнула: знову поразка. Чи стане вона для Ромаї тією, з ким він найперше ділиться усім, що сталося з ним за день, усім, що в нього на серці? Тим часом втомлений Ромаї відчув печаль Мелани й вимовив:

— Це ж Євані привів тебе до нас.

— Так, він.

— Ви перемовлялися вашою мовою.

— І ти, бувало, говорив з нами нашою мовою. Ти знаєш усі мови, Ромаї?

Ромаї не відповів, але всміхнувся Мелані. Тою усмішкою, за яку віддають життя.

Мелана прийшла в Ір здалеку. Була в дорозі не один день. Мандрувала не лише по землі, а й по воді. Бажання втекти з рідного дому, підсилене жадобою побачити світ за межами рідного селища, гнали її все далі на схід. Її жахало те, куди вона йде, пристаючи до різних подорожніх. Але не спинялася в жодному місті на своєму шляху. Нарешті потрапила в Ір, звідки йти вже сил не мала: стопталися вбогі сандалії, подерся одяг. Ніхто не брав її бодай прибирати на базарі, такою чорною й виснаженою була вона. І саме в Ірі настала хвилина, яка виправдала її поневіряння. Непритомна від голоду, сиділа вона на сходах палацу жерця Веома, бо почула на ринку, що на ці сходи виносять недоїдки. На сходах до палацу сиділа ієрархія заброд, де, ті, хто прийшов раніше, не пускали на місця біля брами тих, хто прийшов уперше.