писав один видатний український перекладач про іншого.
Але актуальний літературний процес не вдовольняється самим Фаустом, вимагаючи швидкої промоції різноманітних авторів по всьому світу. Перекладач і автор можуть бути сучасниками; якщо вони не розминулися в часі, то сучасні комунікації вже не дадуть розминутися в просторі; тож вони можуть співпрацювати в процесі перекладу і навіть стати друзями.
Для авторів наших днів переклади їхніх творів — як ордени для учасників бойових дій. Що успішніший автор(киня), то більше в нього/неї перекладачів.
— Мій болгарський перекладач, мій грецький перекладач, — турецька письменниця Букет Узвар, з якою я познайомилася на літературному фестивалі у Фінляндії, сипала цими словами з тою інтонацією, з якою доглянуті жінки вимовляють: «мій перукар», «мій масажист», «мій гінеколог». Для успішної письменниці (або яка дуже прагла виглядати успішною) перекладач був кимось на кшталт обслуги високого штибу.
— Я не можу починати з вами довгої розмови, сусідко, — казала вона мені, натякаючи на географічне сусідство України й Туреччини, — бо от-от має зателефонувати мій грецький перекладач, — і туркеня простягала мені свій мобільний телефон, щоб у мене не було ні найменших сумнівів, що дзвоник турецькій письменниці від грецького перекладача от-от пролунає.
Я почала свою літературну діяльність саме як перекладачка, і моя перша зустріч із моїм автором мала місце давно, дуже давно. Її витоки — в московській бібліотеці іноземної літератури, яку у 80-ті роки я вважала найкращим місцем у світі. В Києві нічого подібного ще не було, а в тодішній столиці тодішньої так званої неозорої