Вона лежить на боці, підклавши ліву руку під голову, а праву занурює собі поміж стегон. Від лещат власного тіла трохи терпнуть пальці. Незручності її не турбують. Її вже нічого не турбує. Хтось заходить і відчиняє вікно, запускаючи тепле літнє повітря до тісної палати університетської лікарні. Сьогодні персоналу мало, більшість приєдналася до святкового натовпу на вулиці. Наталія чує, як даленіють кроки медсестри. Нарешті вона сама!

Наталія задумливо стежить за порухами повітря на бежевій бавовняній фіранці. Здається, процес спостереження за коливанням похмурих полотнищ повністю поглинув її. Та де там... Жодної думки в голові. Порожнеча. Наталія віддала все. Машинальним жестом вона повільно підтягує біле накрохмалене простирадло по самі плечі, хоч їй зовсім не холодно.

Раптом її пробуджує дедалі чутніший вуличний гамір. Вона хапається за простирадло, яке оповиває її тіло, здивована тим, що вдалося на мить відключитися. Вона одразу помічає, що вже не сама. Сидячи на маленькому стільці праворуч від ліжка, на її пробудження чемно чекає Інґер. Відвідувачка притискує до грудей конверт, а потім підводиться й кладе конверт на ліжко, пестячи руку Наталії. Такий прояв ніжності її трохи заспокоює. Присутність цієї жінки, наразі єдиного якоря в її житті, одразу створює затишок. Першою мовчанку перериває Наталія.