Шанталь Ґаран Natalia

Шанталь Ґаран

Natalia

Присвячується НАТАЛІЇ З.

Правда рідко коли буває чистою й ніколи не буває простою.

Спокута — потужна річ, це — дверний замок, яким людина замикає минуле.

Пролог 

Пролог 

Осло, вулиця Соґнсвансвейен 20, 7 червня 1945 р.

Сім довгих годин тривали пологи. Нарешті до її ліжка підійшла медсестра зі словами — вам дуже пощастило. Народження першої дитини буває набагато важчим і болючішим процесом. А тут жодного ускладнення. Балачки на тему пологових мук неймовірно дратують Наталію. Вона не хоче нічого чути. Дуже кортить гримнути на медсестру, аби та замовкла, але вона стримується. Назвати її жінкою, якій «пощастило», може лише той, хто зовсім не знає її обставин. Вона не запам’ятала вагу дитини, озвучену лікарем, але зрозуміла головне. Наталія достатньо призвичаїлася до норвезької мови, щоб зрозуміти такі прості слова як «нормальний, здоровий хлопчик». Лікар дивиться на неї доброзичливим поглядом. Мабуть, чекає якоїсь реакції. Слабким від перенесеної напруги голосом вона йому дякує, ледь розтуляючи рота.

Для більшості жінок народження дитини — це початок. Для неї це — кінець. Завдання виконане.

Лікар миє руки, а медсестра тим часом загортає немовля в пелюшку й кладе Наталії на живіт. Воно безволосе, лише пушок на голові. Очі сині, але хто знає, якого кольору вони набудуть потім. За кілька хвилин медсестра відводить Наталію в палату й кудись виносить немовля.