— Мам, ти що, знову ліпила сонпхьон власноруч?

— Аякже.

— Ну мам, я ж тобі вже стільки раз казала не готувати їжу самій. Хоч я вже й втомилась це повторювати, але скажу ще раз — не вари ці бульйони, ти ж можеш просто купити млинці і сонпхьон на ринку або в магазині. Ви ж навіть не проводите церемонію поминання, для чого готувати стільки їжі? І тобі важко, і Джійон.

Мати, почувши це, змінилася на лиці — слова дочки її явно засмутили:

— Що складного в тому, щоб приготувати поїсти для своєї сім’ї? Для цього ми і збираємося всією сім’єю на свята — щоб разом готувати, а тоді збиратися за одним столом.

І тут свекруха раптом спитала у Кім Джійон:

— Джійон, тобі ж було не важко?

Кім Джійон почервоніла, вираз її обличчя раптом подобрішав, а очі потепліли. Джон Дехьон помітив це, напружився, але перш ніж він встиг поміняти тему розмови чи вивести дружину із кімнати, Кім Джійон відповіла:

— Так, свахо. Чесно кажучи, кожного разу після таких свят у моєї Джійон все тіло ломить від втоми.

На секунду всі завмерли і затамували подих. Джон Сухьон видихнула і, запинаючись, пролепетала:

— Джі... Джійон, здається, Джівон пора поміняти підгузок.

Джон Дехьон швидко схопив дружину за руку і спробував витягнути її з кімнати, але Кім Джійон відштовхнула його і сказала:

— Зяте! А ти? Чому кожного року ти проводиш всі свята у своєму Пусані, до нас заїжджаєш лиш на хвилинку, і то зразу їдеш додому. Хоча б цього разу приїдьте раніше.

І знову, мовивши це, Кім Джійон примружила праве око, як її мати. У той момент шестирічний син Джон Сухьон упав з дивана, де він бешкетував зі своїм молодшим братом. Незважаючи на його гучний плач, ніхто навіть не ворухнувся, щоб піти заспокоїти малого. А той, глянувши на дорослих, які сиділи, немов заціпенілі, одразу перестав плакати. Першим не витримав батько Дехьона:

— Джійон! Що ти собі дозволяєш? Як ти смієш так говорити зі старшими? Дехьон, Сухьон і вся наша сім’я збираються разом лише декілька разів на рік. Невже тобі настільки складно провести декілька днів із сім’єю?

— Тату, ти все не так зрозумів.

Джон Дехьон хотів усе пояснити, але із жахом усвідомив, що, по суті, і не знає, що сказати і з чого почати. Тоді Кім Джійон відштовхнула Дехьона і спокійно сказала:

— Свате, попри всю мою пошану до вас, я маю дещо сказати. Відколи «сім’я» — це тільки ваша родина? Між іншим, ми теж сім’я для Джійон і Дехьона. Для нас теж свята — це єдина можливість побачитись з дітьми. Вони ж працюють постійно. Тому я вас прошу, відпускайте мою доню до нас у гості хоча б тоді, коли до вас приходить ваша дочка.