— Рендалле, — зауважила мама, ставлячи перед татом тацю з келихом холодного пива і миску з горішками, — стеж за словами. Ти ж не хочеш, щоб Соллі вважав усіх арабів терористами? Я впевнена, що існують і чемні араби, навіть тут, у Каліфорнії, — просто в колі наших знайомих таких немає.

Мама сказала це нібито жартівливо, та водночас це була правда. Тато одним духом перекинув келих.

— Точно, Тессі, даруй! Ти маєш рацію.

І він голосно зригнув — мама вирішила сприйняти це за веселу витівку, тож засміялася.

У мене чудові батьки, вони досі кохають одне одного, чим не можуть похвалитися більшість дітей у моєму дитячому садку. Їхнє кохання очевидне, адже світлини з весілля у рамках і вітальні листівки досі прикрашають буфет, хоча побрались вони сім років тому! Мама на два роки старша за тата; мені важко в це повірити, але їй уже тридцять років, хоча у деяких дітей є матусі і за сорок років, а мамі мого друга Браяна взагалі п’ятдесят і вона старша за бабусю Седі. Виходить, вона народила Браяна у сорок чотири роки, це бридко, мені складно повірити в те, що люди в такому поважному віці продовжують кохатися! Авжеж, мені відомо, звідки беруться діти, — мені відомо все.

Ім’я мені обрала бабуся Седі. Вона завжди шкодувала, що не дала моєму татові єврейське ім’я, тож вирішила у наступному поколінні не схибити вдруге, а мама не бачила в цьому проблеми. Мама взагалі дуже примирлива людина, вона воліє, щоб усі мирилися з усіма, до того ж Сол — цілком християнське ймення.

Утім, вплив бабусі на моє життя цим і обмежився, бо, на щастя, живе вона далеко, в Ізраїлі, і я її майже не бачу. Я кажу «на щастя», бо тато не дуже її любить, та водночас вона лякає його, він не наважується перечити їй, тому щоразу, коли вона буває у нас, атмосфера стає напруженою, і маму це дуже засмучує. Варто бабусі Седі показати спину, як тато вмить набирається відваги і починає затято її критикувати — еге ж, вона ж бо любить роздавати накази та втручатися в те, що її не стосується! А якось він навіть заявив, ніби в тому, що Арон, його коханий татусь, драматург-невдаха, помер так рано, у сорок дев’ять років, винна саме вона; мама тоді сказала, що це абсурд, Арона вбили цигарки і аж ніяк не дружина, але тато відказав, що всім відомий зв’язок між раком і прихованим гнівом, — мені насправді не ясно, що саме він мав на увазі.

Коли татові було стільки, скільки зараз мені, він жив у Ізраїлі і так любив місто Хайфу, що з усіх можливих місцин, де можна було оселитись у Сполучених Штатах, обрав Каліфорнію, бо евкаліпти, пальми, апельсинові дерева й квітучі кущі нагадували йому старі добрі часи. Саме з Ізраїлю тягнеться його нелюбов до арабів, адже тоді він сохнув за арабською дівчинкою, та що там сталось, я не знаю, бо щоразу, як він заводить про це мову, замикається у собі і стає неговірким; навіть для мами це загадкова давня історія кохання.