Одне слово, Лусія була задоволена власною зовнішністю й не опиралася неминучій руйнації часу. Її тіло старіло, але в душі вона залишалася колишньою юнкою. І не могла уявити стару бабцю, якою стане. Її бажання втішатися життям росло в міру того, як майбутнє скорочувалося, і почасти її ентузіазм — усупереч реальності, в якій Лусії бракувало таких нагод, — живила примарна надія мати коханця. Лусія скучила за сексом, романом і коханням. Перший вона зрідка мала, другий залежав від везіння, а третє — здавалося дарунком долі, який нізащо їй не дістанеться, як не раз запевняла дочка.

Лусія шкодувала про розрив з Хуліаном, однак не розкаювалася в тому, що урвала їхні стосунки. Вона потребувала стабільності, а він у свої сімдесят років і далі стрибав, наче колібрі, від жінки до жінки. Усупереч порадам дочки, яка вихваляла переваги вільної любові, для Лусії інтимне життя з мужчиною, який розважався з іншими жінками, було неможливим. «Чого ти хочеш, мамо? Вийти заміж?» — сміялася Даніела, дізнавшись, що вона порвала з Хуліаном. Ні, але Лусія хотіла кохати, кохаючи, заради тілесної втіхи й душевного спокою. Хотіла кохати людину, яка відчуває те саме, що й вона. Хотіла, щоб її приймали такою, якою вона є, не змушеною щось приховувати чи вдавати, і хотіла так само глибоко пізнати й прийняти партнера. Хотіла мати когось, з ким можна було б у неділю вранці лежати в ліжку й читати газети, сміятися з дурниць та обговорювати серйозні речі, кого можна було б узяти за руку в кінотеатрі. Вона подолала радісне відчуття, яке викликали в неї швидкоплинні пригоди.

Жінка звикла до свого простору, свого мовчання й своєї самотності; розуміла, що їй буде важко розділяти з кимось ліжко, ванну та шафу, і що жоден чоловік не в змозі задовольнити всі її потреби. Замолоду вважала, що без кохання пара неповна, їй бракує чогось важливого. У зрілі роки втішалася рогом достатку, яким було її життя. А проте — лише з цікавості — якось у голові народилася невиразна думка, чи не звернутися до служби знайомств через Інтернет. Лусія одразу відкинула її, бо Даніела засікла б матір з Маямі. До того ж не знала, як, не вдаючись до брехні, описати себе так, щоб здаватися більш-менш привабливою. Вважала, що таке трапляється з усіма: усі люди брешуть.

Чоловіки відповідного віку цікавилися жінками на двадцять-тридцять років молодшими. Їх можна було зрозуміти; їй теж хотілося б утворити пару не з хворобливим стариганєм, а з якимось молодиком. Даніела вважала її гетеросексуальність невиправданим марнотратством, коли навкруги не бракувало чарівних самотніх жінок у добрій фізичній та емоційній формі: вони жили інтенсивним внутрішнім життям і були набагато цікавіші, ніж більшість вільних шестидесяти й семидесятирічних удівців чи розлучених чоловіків. Лусія усвідомлювала обмеженість своїх уподобань, але гадала, що вже пізно щось змінювати. Після розлучення мала швидкоплинні інтимні зустрічі з якимось приятелем після того, як обоє вихиляли не одну чарку на дискотеці, або з незнайомцями під час поїздок чи свят: нічого такого, про що варто згадувати, однак це допомогло їй перестати соромитися, коли доводилось роздягатися в присутності мужчини. Шрами на грудях залишалися помітними, а самі її дівочі груди, мов у нареченої з Намібії, здавалися відокремленими від решти тіла й ніби насміхалися з нього.