*

Стояла ніч. Квінн лежав у ліжку і палив, слухаючи, як дощ тарабанить у вікно. Він розмірковував, короткої прогулянки йому хотітиметься вранці чи довгої, й коли вщухне злива. Поруч на подушці лежав відкритий томик «Мандрів» Марко Поло сторінками донизу. Він закінчив роман Вільяма Вілсона два тижні тому й тепер лінькував. Оповідач, приватний детектив Макс Ворк, розкрив заплутаний злочин, був битий і кілька разів порятувався в останню мить; Квінн притомився. Ворк став Квіннові дуже близький. Вільям Вілсон лишався абстракцією, а ось Ворк поступово оживав. У тріаді особистостей, на яку перетворився Квінн, Вілсон слугував таким собі черевомовцем, сам Квінн — ​його маріонеткою, а Ворд — ​живильним голосом, що надавав цій афері сенсу. Вілсон — ​ілюзія, але виправдовує існування інших двох. Його не існує, але він — ​міст, який дозволяє Квіннові перенестися у Ворка. Ворк поволі став важливою частиною Квіннового життя, його братом, побратимом у самотності.

Квінн підняв книжку Марко Поло і знову перечитав першу сторінку. «Побачене ми опишемо як побачене, почуте — як почуте, щоб наша книжка була точною хронікою, вільною від вигадок, нехай навіть наймізерніших. І той, хто прочитає цю книжку чи почує її, най не має ані найменших сумнівів: вона містить тільки щиру правду». І саме коли Квінн почав обдумувати ці речення, крутячи рішучі запевняння в голові, задзвонив телефон. Значно пізніше, коли він зумів відтворити в голові події тієї ночі, то згадав, що поглянув на годинник, відзначив, що вже по дванадцятій, і здивувався, хто це дзвонить йому о такій порі. Він подумав: найімовірніше, новини погані. Виліз із ліжка, голяка підійшов до телефона і відповів після другого дзвінка.

— Слухаю?

По той бік мовчали дуже довго, Квінну спершу навіть здалося, що співрозмовник поклав слухавку. А тоді, ніби дуже здалека, до нього долинув голос. Таких голосів він іще ніколи не чув: механічний і водночас сповнений почуттів, тихий, як шепіт, але при цьому цілком чутний, і такий рівний, що навіть незрозуміло, чоловік говорить чи жінка.

— Алло, — ​сказав голос.

— Хто це? — ​спитав Квінн.

— Алло, — ​повторив голос.

— Слухаю, — ​сказав Квінн. — ​Хто це?

— Це Пол Остер? — ​спитав голос. — ​Я хотів би поговорити з містером Полом Остером.

— Тут такий не живе.

— Пол Остер. Із детективного агентства Остера.

— Перепрошую, — ​сказав Квінн, — ​ви, мабуть, помилилися номером.

— Справа нагальна, — ​сказав голос.

— Нічим не можу допомогти, — ​сказав Квінн. — ​Немає тут ніякого Пола Остера.

— Ви не розумієте, — ​сказав голос, — ​час збігає.