Професор Муді теж був дуже радий. Його магічне око аж танцювало в очниці.

— Поттере, трюк виконано в гарному стилі, — прогарчав він.

— Поттере, негайно в шатро швидкої допомоги… — нагадала професорка Макґонеґел.

Гаррі, і досі захеканий, вийшов із загороди і побачив біля входу в друге шатро мадам Помфрі. Вигляд у неї був стурбований.

— Дракони! — обурено сказала вона, затягаючи Гаррі всередину. Шатро було розділене на окремі відсіки-палати. Гаррі впізнав крізь брезент Седрикову тінь, але Седрик, здається, поранений був не важко, бо принаймні міг сидіти. Мадам Помфрі оглянула Гарріне плече, й на секунду не перестаючи сердито бурчати. — Торік дементори, тепер дракони, що вони вигадають ще? Тобі дуже пощастило… ранка неглибока… але її треба промити, перш ніж гоїти…

Вона промила поріз краплинкою якоїсь фіолетової рідини, що диміла й пекла, а тоді штрикнула Гаррі в плече чарівною паличкою, і ранка миттю загоїлася.

— Тепер посидь хвилиночку спокійно… Посидь! Потім підеш і довідаєшся свій результат.

Вона вибігла з його відсіку, й за мить він почув її голос уже з сусіднього:

— Ну, як ти тут, Діґорі?

Гаррі не міг сидіти спокійно. У його крові й досі було забагато адреналіну. Він звівся на ноги, щоб побачити, що діється надворі, але не встиг підійти До виходу, як у шатро ввірвалися Герміона з Роном.

— Гаррі, ти був чудовий! — запищала Герміона. На обличчі в неї виднілися сліди від нігтів. Переживаючи за Гаррі, вона дряпала сама себе. — Ти був просто класний! Чесно!

Але Гаррі дивився на Рона, що був неймовірно блідий і витріщився на Гаррі, мов на привида.

— Гаррі, — мовив Рон дуже серйозно, — той, хто підкинув твоє ім’я в Келих… думаю, він хотів тебе вбити!

Ніби нічого й не сталося за ці кілька тижнів, ніби Гаррі оце вперше зустрівся з Роном після того, як його було обрано чемпіоном.

— Дійшло нарешті? — холодно відповів Гаррі. — Довго ж доходило. Як до жирафи.

Герміона стояла поміж ними, нервово поглядаючи то на одного, то на другого. Рон невпевнено завмер з привідкритим ротом. Видно було, що зараз він почне вибачатися. І тут Гаррі раптом зрозумів, що він цього чути не хоче.

— Усе нормально, — сказав він, випередивши Рона. — Забудь.

— Ні, — заперечив Рон. — Мені не треба було…

— Забудь, — повторив Гаррі.