Нарешті Сіріус порушив тишу.

— Чарівні палички поєдналися? — спитав він, переводячи погляд з Гаррі на Дамблдора. — Але чому?

Гаррі подивився на Дамблдора. Обличчя в того мало якийсь застиглий вираз.

— Пріорі Інкантатем, — пробурмотів він.

Їхні з Гаррі погляди зустрілися й між ними з’явився невидимий промінь розуміння.

— Ефект зворотного перебігу заклять? — спитав Сіріус.

— Саме так, — підтвердив Дамблдор. — У чарівних паличок Гаррі та Волдеморта однакові серцевини. Обидві містять перо того самого фенікса. Оцього фенікса, до речі, — додав він, вказуючи на червоне й золоте пір’я птаха, який мирно вмостився на колінах у Гаррі.

— Пір’їна в моїй паличці — від Фоукса? — вражено перепитав Гаррі.

— Так, — кивнув Дамблдор, — містер Олівандер чотири роки тому відразу, як ти вийшов з його крамниці, написав мені, що ти купив другу паличку.

— Що ж трапляється, коли паличка зустрічає свою сестру? — запитав Сіріус.

— Одна проти одної вони не діятимуть, — пояснив Дамблдор. — Якщо ж власники паличок змусять їх до битви… тоді станеться дуже дивне. Одна з них зробить так, щоб друга відтворила здійснені нею чари — тільки у зворотному порядку. Спершу останнє… тоді попереднє…

Він запитально глянув на Гаррі, і Гаррі кивнув.

— Отож, — повільно мовив Дамблдор, не зводячи з Гаррі очей, — повинен був з’явитися Седрик.

Гаррі знову кивнув.

— Діґорі ожив? — спитав Сіріус.

— Жодне закляття не може розбудити мертвого, — з гіркотою промовив Дамблдор. — З’явитися могло хіба що зворотне відлуння. З чарівної палички з’явилася тінь живого Седрика… Правду кажу, Гаррі?

— Він зі мною говорив, — підтвердив Гаррі, знову затремтівши. — Цей… цей Седриків привид, чи що воно таке, говорив.

— Відлуння, — сказав Дамблдор, — яке зберегло Седриків вигляд і вдачу. Гадаю, потім виникли схожі образи… Давніші жертви Волдемортової палички…

— Старий чоловік, — здушено проказав Гаррі. — Берта Джоркінз. І…