— Гаррі! — тихо покликав Дамблдор.

Гаррі встав і похитнувся. Біль у нозі, якого він не помічав, слухаючи Кравча, тепер повернувся і став ще сильнішим. Його всього трусило. Дамблдор узяв Гаррі за руку і допоміг вийти в темний коридор.

— Гаррі, спочатку піднімемося до мого кабінету, — сказав Дамблдор. — Там на нас чекає Сіріус.

Гаррі кивнув. Він наче заціпенів і втратив відчуття реальності. Та це його не турбувало, навпаки — він навіть радів. Йому не хотілося думати про все, що відбулося після того, як він доторкнувся до Кубка. Він не хотів перебирати спогади, свіжі й чіткі, мов фотографії. Дикозор Муді в скрині. Червохвіст, скорчившись на землі, пригортає обрубок своєї руки. Волдеморт підіймається з паруючого казана. Седрик… мертвий… Седрик просить, щоб його тіло повернули батькам…

— Професоре, — пробурмотів Гаррі, — а де містер та місіс Діґорі?

— Вони з професоркою Спраут, — відповів Дамблдор. Його голос, такий спокійний під час допиту молодшого Барті Кравча, вперше затремтів. — Вона ж вихователька Седрикового гуртожитку, вона його знала найкраще.

Вони наблизилися до кам’яного гаргуйля. Дамблдор сказав пароль, гаргуйль відскочив убік, і Гаррі з Дамблдором ступили на рухомі гвинтові сходи, що вели до дубових дверей. Дамблдор їх відчинив.

Посеред кімнати стояв Сіріус. Обличчя його було бліде й виснажене, як і тоді, коли він утік з Азкабану. Сіріус кинувся до Гаррі.

— З тобою все гаразд? Я так і знав… знав, що щось таке… то що сталося?

Його руки тремтіли, коли він допомагав Гаррі сісти на стілець біля стола.

— Що сталося? — наполегливіше повторив він.

Дамблдор почав переповідати Сіріусові все, що розказав молодший Барті Кравч. Гаррі слухав лише наполовину. Він так стомився, що тіло аж ломило від болю. Не хотілося нічого — лише сидіти тут годинами, і щоб ніхто не турбував, доки він не засне, і щоб ні про що більше не думати і нічого не відчувати.

Почулося м’яке шелестіння крил. Фенікс Фоукс знявся зі свого сідала, перелетів через кімнату й сів Гаррі на коліно.

— О, Фоукс, — зрадів Гаррі й погладив прекрасне вогненно-золоте феніксове пір’я. Фоукс лагідно закліпав. Від теплої ваги його тіла струмував якийсь затишок.

Дамблдор замовк. Він сидів за столом навпроти й дивився на Гаррі, але той уникав цього погляду. Дамблдор хотів його про все розпитати. Хотів, щоб Гаррі розповів геть усе.

— Гаррі, я повинен знати, що було після того, як ти в лабіринті доторкнувся до Кубка, — сказав Дамблдор.

— Дамблдоре, чи можна відкласти це до завтра? — спитав Сіріус, поклавши Гаррі на плече руку. — Дай йому поспати. Нехай відпочине.