Коли вже ціле видовище влаштувалося, звелів кат Селін із Лисимахом, аби поставили перед ними святу Февронію. Стала перед ними Христова невіста, руки ззаду зв'язані мала, і вериги важкі на шиї висіли. Те бачивши, люди плакали і стогнали. Кат же Селін звелів мовчати, сказав до Лисимаха: «Питай жінку цю і відповіді її почуй». Почав же Лисимах питати, казав: «Скажи нам, якого ти чину: чи раба чиясь, чи вільна?» Відповіла Февронія: «Раба». Сказав Лисимах: «Чия раба ти?» Відповіла Февронія: «Христова раба». Сказав Лисимах: «Як ти називаєшся?» Відповіла Февронія: «Християнкою називаюся смиренною». Сказав Лисимах: «Ім'я твоє довідатися хочемо». Відповіла Февронія: «Сказала тобі, що християнкою є. Якщо ж і те ім'я, що від народження, довідатися хочеш, то Февронією назвала мене мати моя». Тоді Селін-кат звелів Лисимахові припинити допит і почав сам до неї говорити так: «Знають боги, о Февроніє, що не хотів тебе сподобити бесіди моєї. Але тому що лагідність твоя з дивною красою лиця перемогла лють мою і гнів, які мав на тебе, тому не як засуджену, а як доньку свою спитаю тебе. Почуй, донько, свідками мені боги, що правду скажу тобі: цьому анепсієві моєму Лисимаху, якого бачиш, що сидить зі мною, я і батько його, Антим, брат мій, обручили дівчину благородну, що велике багатство має, доньку Просфора-сенатора. Проте, якщо нам підкоришся, нині ж заручини з донькою Просфоровою розірвемо і з тобою про подружжя утвердимо слово, і будеш Лисимахові дружиною, сидячи праворуч нього, як же нині я сиджу. Бачиш і його, який гарний, як же й ти. Послухай тому ради моєї, як батька свого, і зроблю тебе славною і багатою на землі, і не знатимеш більше убогости. Я-бо ані жінки не маю, ані дітей, тому все моє тобі дарую, і панею всіх своїх маєтків тебе зроблю, і так все у посаг дам панові моєму Лисимаху, і буду вам за батька, і прославлять тебе й восхвалять всі жінки, бачачи, що такої чести ти сподобилася. Порадіє ж і всепереможний цар наш, і має він вам дарувати багато, бо й обіцяв поставити Лисимаха єпархом Риму. Це все чувши, відповідай мені, батькові своєму, те, що угодне богам нашим, і радісною зроби душу мою. Якщо не послухаєш переконувань моїх, боги знають, що в руках моїх ані трьох годин живою не будеш. Нині вибери собі і нам скажи, що хочеш».

На це Февронія свята відповіла: «Я, о судді, маю на небі Оселю нерукотворну. У ній же здійснюється шлюб, що не розривається навіки. Посаг маю — ціле Царство Небесне. Жениха маю безсмертного. Не хочу з чоловіком смертним і тлінним єднатися. А того, що мені обіцяєш, ані чути не хочу. Не трудися тому, о судде, ані ласкою нічого не досягнеш, ані погрозами мене не злякаєш». Це чуючи, суддя вельми розлютився, звелів воїнам роздерти на ній одяг і, рубищем якимось малим і поганим підперезану, безчесно на огляд всім нагу поставити, аби, сама себе в такій ганьбі бачачи, осоромилася і пізнала, від якої обіцяної їй слави у яке безчестя прийшла. Воїни ж зразу те зробили — нагу мученицю перед очима всіх поставили. Тоді сказав до неї Селін: «Що нині скажеш, Февроніє?» Відповіла свята: «Почуй, судде, не лише одяг з мене скинь, а й рубище те зніми. Навіть якщо цілком нагу мене поставиш, ні за що не маю той сором. Один-бо Творець чоловіка і жінки — Бог, задля Нього не лише це оголення радісно прийму, а й мечем порубана і вогнем спалена бути бажаю. Тільки б сподобив мене страждати за себе Той, який за мене волею незліченно страждав». Тоді сказав до неї Селін: «О безсоромна і всілякого безчестя достойна, знаю, що пишаєшся красою своєю і через те не маєш собі за сором безчестя, але похвалою вважаєш для себе оголеній на видовищі стояти». Відповіла свята: «Знає Христос мій, що до нинішнього дня не бачила я обличчя чоловічого, ані мого лиця ніхто зі світських людей не бачив. Нині ж, у твої потрапивши руки, чи буду безсоромна? Ти сам безсоромний, оголюючи перед усіма дівоче тіло. Скажи ж мені, о безумний судде, хто коли з борців, які на видовищі олімпійському змагаються, вбраний в одяг на боротьбу виходить? Хіба не голий бореться, допоки переможе противника? Тому і я, тут на боротьбу зі супротивними вийшовши, ран же і вогню тілу моєму сподіваючись, як можу, в одяг одягнена, таке підняти? Хіба не наге тіло прийме рани? Тому нага на подвиг виходжу, аби перемогти батька твого сатану, не зважаючи на муки». Сказав Селін до слуг: «Тому що жінка та сама хоче мук, вогню і ран не боїться, як же каже, розтягніть її на чотири боки і вогонь під нею запаліть, чотири ж мужі залізом по хребті її нехай б'ють». І зразу слуги так мучити її почали. І били святу довго, і витекло багато крови з тіла її. Аби вогонь під нею не загас, лили на нього кати олію, більше полум'я піднімаючи, щоб сильніше мученицю обпалював. Так мучили святу довгий час. Усі люди кричали до суддів, кажучи: «Пожалій, добрий судде, пожалій юну дівчину!» Але той не слухав прохання народного, люто ранити її велів. Тоді, ледве вгамувавшись від гніву, звелів перестати мучити і, думаючи, що вона мертва, за вогнем кинути.