Томаїда ж, бачачи такі люті муки святої Февронії, знемогла духом і тілом, впала на землю при ногах Єреї. Підняла голос Єрея. «Горе мені!» — заголосила. — «Горе мені, Февроніє, сестро моя, горе мені, учителько моя, що більше не почую учення твого, не лише тебе втратила, а й Томаїду, ось і вона через тебе помирає». Коли так Єрея голосила, почула голос її Февронія, що на землі лежала, і попросила тих, що поблизу стояли, аби водою скропили лице зімлілої Томаїди. І зробили те вони, й отямилася Томаїда, і змогла стати на ноги свої. Суддя ж, бачивши, що Февронія жива, сказав до неї: «Що скажеш, Февроніє? Яким тобі видається перший подвиг страждання?» Відповіла свята мучениця: «На першому подвизі бачив ти мене непереможною, що на муки, мені накладені, не зважала». Селін же мовив до слуг: «Повісьте її на катувальному дереві, і залізними гребенями обдирайте боки їй, і вогнем обпалюйте рани, поки кості її не спаляться». І зразу кати наказане їм творили. Мучена ж Февронія свята, очі до неба піднісши, казала: «Прийди, Господи, на допомогу мені, і не зневаж мене, раби своєї, у годину цю». Це мовивши, замовкла. Обдирали й обпалювали її вогнем сильно. Багато глядачів на таке катування не могли дивитися, пішли з видовища. Инші ж кричали до судді, аби пожалів юну і ні в чому не винну дівчину. І звелів суддя слугам зупинитися. Висіла ж свята на катівні, почав її ігемон питати, але вона не відповідала. Звелів зняти її з катувального дерева і до кола, у землю запханого, прив'язати. Тоді сказав: «Тому що погана ця жінка відповідати мені не хоче, відріжте язик її і у вогонь вкиньте». Мучениця ж, те почувши, зразу язик свій з рота висунула і дала знак катові, щоб відрізав. Коли ж слуга, що мучив, торкнувся язика її, щоб відрізати, закричали люди, богами заклинаючи суддю, просячи, аби не робив цього. І впросили суддю, не велів відрізати язика, а замість нього звелів вирвати їй зуби. І зразу один зі слуг, що катували, взяв залізо, почав зуби її по одному виривати й кидати їх на землю. Коли ж викоренив сімнадцять зубів, звелів суддя перестати. Крові ж багато з уст текло, і знемогла свята тілом від лютого болю. Прикликали лікаря, аби хоч мале лікування здійснив, кровотечу зупинив. Почав тоді Селін знову питати її, кажучи: «Принаймні нині, о Февроніє, покорися суду і визнай богів». Відповіла свята: «Анатема тобі, проклятий, що в беззаконні зістарівся, слуго диявольський. Чи ти хочеш перепону зробити на шляху моєму і не даєш мені перейти швидко до Христа, Жениха мого? Поспіши швидше з тлінного цього тіла забрати мене, бо любий мій Христос чекає на мене». Сказав Селін: «Всіляко мечем і вогнем нищитиму тіло твоє, бачу-бо, що ще безсоромно пишаєшся юністю своєю. Але жодної не буде тобі з цього користи, бо та твоя гордість ще більше принесе зла і важчих мук тобі».