Наступного дня прийшли люди поклонитися Пречистому Богородичному образові й будувати новозасновану каплицю. Але коли нічого на місці тому не знайшли, налякалися й питали тих, які ночували там, що сталося. Ті ж розповідали, як цілу ніч без сну перебували, над ранок трохи заснули, а коли збудилися, то побачили, що невідомо як і ким все звідти зі святою іконою було взяте й кудись віднесене. Тоді всі разом сповнилися печалі та жалю, що таке багаточудесне багатство духовне втратили. І почали плакати, і ридати, і молитви посилати до Бога, взиваючи: "О Владико, чоловіколюбче, яви нам знову божественний дар Твій, який же чоловіколюбно й преславно російському краю послав. Не ховай від нас безцінного того скарбу, яким же душевну нашу убогість збагатити сподіваємося. О Владичице милосердя, мати, куди від нас, недостойних дітей своїх, ти пішла? Вчора своїм до нас приходом багатьох із нас сповнила радости, нині ж відходом своїм у сльози й ридання кинула. Але явися нам знову, світе наш, і печаль нашу перетвори на радість". Коли так ридали, розійшлися по тій горі і по цілій діброві, очима слізними всюди, і в повітрі, і на землі, дивилися і бажаного старанно шукали. Коли вони так трудилися, явилося світло чудесне на иншому березі ріки Тихфіни — до сходу, у болотяній пустелі, на відстані від гори десь дві стадії. І побачили світло ті люди, зразу поспішили всі, і знайшли ікону Пресвятої Богородиці, разом з фундаментом, і з усім деревом, і з тими трісками. Стояв зруб той цілий, як же і на горі заснований був. І свята ікона у зрубі посеред східної стіни в повітрі стояла, нічим до стіни не прикріплена, сяяла, як сонце. І всі до неї припадали з радісними сльозами, взивали: "Слава тобі, Христе Боже, слава тобі, Мати Божа, що не покинула нас, рабів своїх, не покидай же нас до кінця, але завжди з нами перебувай, рятуючи й пильнуючи словесне стадо Сина твого. Коли помолилися досить, взялися до будівництва. І вибрали мужів достойних, послали до Великого Новгорода до преосвященного архиєпископа Олексія і до градоначальників, сповіщаючи про преславне явлення чудотворної ікони, яка невідомо звідки, ангелами невидимо в повітрі несена, до них прийшла. Архиєпископ, і градоначальники, і всі, що те чули, дивувалися і сповнилися радости духовної. І, дякуючи, прославили Бога і Божу Матір. Сповістили ж те і самодержцеві, пославши до царюючого града Москви, і його сповнили веселости духовної. Тоді архиєпископ хіротонізував пресвітерів і дияконів, відпустив їх до Тихфіни разом з тими мужами, що прийшли, давши їм антимінс і благословення на побудову й освячення церкви в ім'я Пречистої Богородиці, чесного і славного її Успення. Ті ж, дійшовши до Тихфіни й молебні перед чудотворною іконою співаючи, взялися старання щодо закінчення церкви, яку й закінчили до празника чесного і славного її Успення, що наближався.