Стовп великий стояв на тому боці, де Тихфін. На висоті стовпа того видно було образ Пречистої Богородиці, на подобу ікони Тихфінської, що пресвітло сяяв. І хотів Мартирій якось досягнути того образу, щоб поцілувати. І в тому бажанні збудився. Тоді додалося йому більше бажання до бажання, щоб бачити наяву ту святу ікону й сподобитися її цілування. Зразу-бо, все покинувши, пішов з поспіхом до Тихфіну. Досягнувши його й образ Богоматері бачивши, припав до нього з невимовною радістю і з великими сльозами, що з радости були. Бачив же й учня свого здорового, не хотів більше повертатися в монастир свій, але перебував в обителі Тихфінській, аби завжди бачити чудесну ікону Богоматері.

Проте за якийсь час, благоволінням Божим, переселений був на инше місце пустельне, за сорок поприщ від Тихфінської обителі, над яким же вищезгаданий Аврамій одного вечора бачив хрест на небі, зорями зображений, що місце те осявав. На те бо місце блаженний старець Мартирій переселився, взяв із собою образ, перемальований із чудотворної ікони Пресвятої Діви, і перебував у пустелі тій безмовно, служачи Богові. Ікону ж Богородичну, із чудотворної списану, всюди, де траплялося йому йти, зі собою носив. І трапилося йому якось бути в місті Твері, де велінням благовірного царя й великого князя Івана Васильовича жив цар казанський Симеон. У того Симеона син Іван, захворівши, помер. Старець Мартирій, що був там, поклав на мертвого ікону Богоматері, яку носив із собою, — і зразу мертвий воскрес. Батько ж сповнився радости, велику дяку віддавав Богові і Пречистій Богоматері. Блаженному ж старцеві Мартирію подякувавши, збудував з коштів своїх у його пустелі церкву кам'яну в ім'я Пресвятої Богородиці, і монастир влаштував. Але ми повернімося до Тихфінської обителі, більше ж до самої чудотворної ікони Богородичної, аби хоч почасти розповісти про чуда її.

Від явлення святої ікони на Тихфіні до створення обителі минуло літ сто сімдесят сім, в які світські єреї церкву утримували. І багато чуд від чудесної Богородичної ікони бувало, і різні зцілення подавалися, але ніхто того не записував, щоб знав останній рід, — і так простота попередників позбавила нас великої користи. Але й коли обитель була влаштована, небагато записували, чи то з простоти, чи з недбалости, і лише дещо з того, що після них нам залишилося, наче дрібні колоски після жнив і малі грона після збирання винограду, збираємо.

Теофіл був сліпий чотири роки і шість місяців. Прозрів, молячись перед іконою Пречистої Богоматері в рік 7089-ий. У той же час хлопця, на ім'я Харлампій, біснуватого, привели до чудотворного образу Пресвятої Діви — звільнився юнак від духа нечистого.