Ленґдон поняття не мав, куди він повзе. Єдиним компасом йому була інтуїція, що допомагала йому уникати небезпеки. Від рачкування попід лавами лікті й коліна несамовито пекли, але він не спинявся. Внутрішній голос казав йому звернути ліворуч.
Коли це сталося, Ленґдон був зовсім не готовий: він думав, що до кінця ряду залишається ще футів з десять, але він помилився. Раптом укриття над головою закінчилось, і він завмер, напіввисунувшись з-під останньої лави. Ліворуч від нього у ніші знаходилось те, що-власне й привело його сюди. Він зовсім забув. Шедевр Берніні «Екстаз святої Терези» здавався величезним і нагадував якийсь порнографічний натюрморт: свята лежала на спині, розтуливши у стогоні вуста й корчачись від насолоди; над нею висів янгол і показував кудись своїм вогненним списом.
Над головою в Ленґдона просвистіла куля і влучила в лаву. Несподівано для себе самого, він зірвався з місця, немов спринтер зі старту. Під впливом адреналіну, ледь свідомий своїх дій, він, пригнувшись, побіг через усю церкву до правої стіни. Ззаду прогримів іще один постріл, і Ленґдон знову кинувся на підлогу. Проїхав кілька метрів по слизькому мармуру і вдарився об перила, що відгороджували нішу в правій стіні храму.
І тоді він її побачив. Вона лежала нерухомо неподалік від дверей.
Убивця швидко обійшов лави в дальньому лівому куті церкви й рушив до Ленґдона. Той зрозумів, що за мить усе буде скінчено. Убивця підняв пістолет, і Ленґдон зробив єдине, що йому залишалось — перескочив через перила і причаївся в ніші. Тієї ж миті ніжний мармур здригнувся від шквалу куль.
Почуваючись зацькованим звіром, Ленґдон заповз глибше в напівкруглу нішу. Єдиний предмет, який там стояв, здався йому дивовижно доречним. Невеличкий саркофаг.