Мортаті слухав з німим благоговінням. Камерарій його загіпнотизував. У всіх його жестах відчувалась така сила, якої Мортаті ще не бачив у Ватикані ні в кому. Голос звучав переконаністю і глибоким сумом.

— Вікова війна між наукою й релігією закінчилась, — казав камерарій. — Ви перемогли. Але перемогли нечесно. Ви перемогли не тому, що знайшли відповіді на одвічні запитання. Ви просто змінили наше суспільство так докорінно, що істини, які колись слугували нам дороговказом, утратили сенс. Релігія не встигає за наукою. Науковий поступ постійно прискорюється. Він, як той вірус, живиться сам собою. Кожний науковий прорив уможливлює кілька нових проривів. Людству потрібні були тисячоліття, щоб перейти від колеса до автомобіля. Зате шлях від автомобіля до космічного корабля ми подолали лише за кілька десятиліть. Науковий поступ ми тепер вимірюємо тижнями. Процес виходить з-під контролю. Прірва між нами дедалі глибшає, і, відмовившись від релігії, люди опиняються в духовній пустці. Ми відчайдушно шукаємо точку опори. Повірте мені, ми справді гостро її потребуємо. Ми бачимо НЛО, встановлюємо контакт з істотами з інших світів, викликаємо духів, відсторонюємося від земних турбот — усі ці ексцентричні ідеї мають видимість науки, але ж насправді вони відверто нераціональні. Це крик відчаю сучасної душі, самотньої й стражденної, скаліченої власним просвітленням і нездатністю бачити сенс ні в чому, крім технологій.

Мортаті аж посунувся вперед на стільці. Він та інші кардинали, а також багато людей у цілому світі, затамувавши подих, слухали кожне слово цього молодого священика. Камерарій говорив без пафосу й без сарказму. Він не цитував Святого Письма й не згадував Ісуса Христа. Він говорив сучасною мовою, чистою й неприкрашеною. І здавалося, що ці слова ллються з вуст самого Бога. Камерарій проголошував давні істини сучасними словами. Цієї миті Мортаті зрозумів, чому покійний Папа так високо цінував цього молодого чоловіка. В епоху байдужості й цинізму, коли місце Бога зайняв технологічний поступ, такі люди, як камерарій, реалісти, що вміють достукатися до наших душ, були єдиною надією Церкви.

Камерарій заговорив із більшим запалом:

— Ви кажете, наука нас порятує. А я кажу, що наука нас зруйнувала. Від часів Галілея Церква завжди намагалася сповільнити нестримний поступ науки — іноді неналежними засобами, але завжди з добрими намірами. Однак спокуса надто велика, щоб людина змогла перед нею встояти. Прошу вас, люди, озирніться. Наука не дотримала своїх обіцянок. Вона обіцяла нам ефективність і простоту, а натомість ми маємо забруднене дон кілля й хаос. Ми зневірений і ошалілий вид... що котиться вниз назустріч загибелі. — Камерарій кілька хвилин помовчав, а тоді суворо подивився просто в камеру. — Що це за бог, який зветься наукою? Що це за бог, який дає людям владу над природою, але не каже, що з цією владою робити? Якими моральними принципами керуватися? Що це за бог, який дає дитині вогонь, але не каже, як із ним поводитись? У мові науки немає таких понять, як добро і зло. Книжки з фізики кажуть нам, як створити ядерну реакцію, однак не містять розділу, який би нас запитував, добре це чи погано.