«До біса все! — вирішила Габріель. — Зараз або ніколи!»
Вона відскочила від фонтанчика і кинулася до ліфта, виставивши вперед руку, щоб затримати двері. Вони знову роз’їхалися, і Габріель заскочила всередину. Обличчя її пашіло від збудження.
— Бачили коли-небудь щось подібне? — збуджено заторохтіла вона, звертаючись до здивованого власника лисини. — Боже! Це неймовірно!
Чоловік кинув на неї підозрілий погляд.
— Ці хлопці з відділу позаземних цивілізацій з глузду з’їхали, однозначно. Шукали своїми рогатими радіотелескопами дрейфові поля, а предметний доказ увесь час перебував на Землі у товщі криги!
Чоловік здивовано поглянув на неї.
— Ну... так... — Він поглянув на її шию, спантеличений тим, що не бачить посвідчення. — Вибачте, але ви...
— Четвертий поверх, будь ласка. Приїхала в такому поспіху, що мало ліфчик не забула начепити!
Габріель розсміялася, крадькома поглянувши на посвідчення чоловіка. Джеймс Тейзен. Фінансове управління.
— Ви працюєте тут? — Чоловік зніяковів. — Міс...
Габріель ображено скривилася.
— Джиме! Ви мене кривдите! Для жінки бути непомітною — це найгірша кара. Ви що, мене не пам’ятаєте?
Джеймс Тейзен на мить зблід, збентежився і розгублено провів рукою по голові.
— Вибачте. Усе це збудження, гармидер... Дійсно, ми, здається, знайомі. У якій програмі ви працюєте?
— «Система спостереження за Землею».
Чоловік натиснув кнопку з цифрою чотири.
— Це зрозуміло. Я маю на увазі — у якому конкретно проекті?
Габріель відчула, як пришвидшився пульс. На думку спадало лише одне.