— Ви спізнилися, — сказала вона. — Ми вже не єдині, хто знає.

Слова на мить повисли відлунням у кабіні гелікоптера. Хоча ця заява прозвучала неймовірною і притягнутою за вуха, усе ж якась імовірність її правдивості залишалася, і тому контролер на хвильку замислився. Успіх проекту передбачав ліквідацію всіх, хто так чи інакше дізнався правду, і, хоча заради збереження таємниці довелося пролити багато крові, треба було пересвідчитися, що кровопролиття більше не буде.

Невже і справді хтось знає?..

Зважаючи на репутацію Рейчел Секстон як людини, схильної суворо дотримуватися правил поводження з секретною інформацією, контролеру важко було повірити, що вона могла передати її комусь сторонньому.

Рейчел знову заговорила по кодованому каналу:

— Летіть геть, і ми збережемо життя ваших людей. Якщо рушите вперед хоч на дюйм — вони помруть. Геть звідси.

— Ви блефуєте, — відрізав контролер, знаючи, що зараз Рейчел Секстон чує безстатевий механічний голос. — Ви нікому не сказали.

— Хочете ризикнути? Вперед! — вигукнула Рейчел. — Я не змогла зв’язатися з Пікерінгом, тому вирішила перестрахуватися.

Контролер нахмурився. Таке і справді могло трапитися.

— Вони не купуються на нашу хитрість, — сказала Рейчел, поглянувши на Толланда.

Військовик, який висів у механічних пазурах, гмикнув, долаючи біль.

— Ваш автомат порожній, і скоро вертушка відправить вас на той світ. Ви обидва помрете. Ваша єдина надія — це відпустити нас.

«Чорта з два!» — подумала Рейчел, похапливо обмірковуючи наступний крок. Її погляд упав на зв’язаного чоловіка з кляпом у роті, який лежав під підводним апаратом. Від втрати крові у нього почалося марення. Вона схилилася над ним і зазирнула у злі непривітні очі.

— Зараз я витягну кляп і піднесу до твого рота рацію, а ти переконаєш вертоліт летіти геть. Ясно?

Чоловік щиро кивнув.

Рейчел витягла кляп. І військовик плюнув Рейчел в обличчя згустком кривавої слини.

— Суко, я ще доживу до тієї миті, коли ти здохнеш. Вони заріжуть тебе, як свиню, а я втішатимуся кожною миттю твоєї агонії.

Рейчел витерла гарячу слину з обличчя і відчула, як ззаду її підняли дужі руки Толланда і відставили вбік. Трохи притримавши Рейчел, поки вона не відновила рівновагу, він забрав у неї автомат. З його тремтливого дотику вона збагнула, що в душі його щось зламалося. Толланд підійшов до пульта керування, що розташовувався неподалік, поклав руку на важіль і поглянув у вічі чоловіку, який лежав на палубі.