Запала тиша. Нарешті почувся голос:

— Я спускаюся.

Рейчел відчула, як напружилися її м’язи. Спускається?

— Я не маю при собі зброї, — сказав голос. — І не робіть дурниць. Нам треба поговорити тет-а-тет.

Не встигла Рейчел відповісти, як гелікоптер буквально впав на палубу «Гої». Двері з пасажирського боку відчинилися, і на палубу хтось вийшов. То був непоказний чоловік у чорному піджаку й краватці. На мить розум Рейчел затьмарився.

Вона побачила перед собою Вільяма Пікерінга.

Вільям Пікерінг стояв на палубі «Гої» і з жалем дивився на Рейчел Секстон. Вона ніколи не думала, що ця страшна пригода матиме таке завершення. Коли він рушив до неї, то побачив у очах своєї підлеглої небезпечну суміш емоцій.

Потрясіння через зраду, сум’яття і лють.

«Що ж, її можна зрозуміти, — подумав керівник військово-космічної розвідки. — Але вона багато чого не знає».

На мить Пікерінг пригадав власну доньку, Діану, і подумав про те, які емоції вона переживала перед смертю. Діана та Рейчел були жертвами тієї самої війни, війни, яку Пікерінг поклявся вести до скону. Інколи жертви цієї війни були випадковими.

— Рейчел, — мовив Пікерінг. — Ми й досі маємо можливість усе владнати. Мені багато чого треба пояснити.

Рейчел була приголомшена. Її майже нудило. Толланд націлив автомат у груди Пікерінгу. На його обличчі теж застигло здивування.

— Назад! — закричав він.

Пікерінг зупинився за п’ять футів від Рейчел.

— Ваш батько бере хабарі. Відкати од приватних космічних компаній. Він планує розформувати НАСА і відкрити космос для приватного сектору. Його треба зупинити. Це питання національної безпеки.

Рейчел поглянула на нього непроникними очима.

Пікерінг зітхнув.

— НАСА, попри всі свої недоліки, мусить залишатися державною організацією.